Дизайнерка, яка запропонувала обдумати доцільність муралу Тарасу Давидюку у центрі Рівного, дала інтерв’ю про вшанування пам’яті захисників

У Рівному тривають дискусії щодо способів вшанування пам’яті загиблих захисників. Причиною обговорення став мурал, який планують створити на честь військового, журналіста та громадського діяча Тараса Давидюка. Свою позицію з цього приводу публічно висловила графічна та діджитал дизайнерка, викладачка Українського католицького університету Олександра Корчевська-Цехош.

В інтерв’ю Суспільному вона пояснила, чому вирішила підняти цю тему, як бачить розвиток дизайну міста та чому, на її думку, Рівне має мислити "в довгу" і стратегічно.

За словами дизайнерки, обговорювати потрібно не лише окремі мистецькі проєкти, а й підхід міста до формування правил пам’яті. Саме з такою метою вона і написала пост у соцмережах, який викликав активну реакцію.

"Я ніколи не піддавала сумніву особисті історії та біль кожної родини, яка втратила когось на війні, внаслідок збройної агресії Росії проти України. Я ніколи не ставила під сумнів нічиї емоції та горе. Але будьмо чесні: потрібно відрізняти особистий рівень скорботи і міський рівень. І якраз про правила пам'яті, які повинні бути створені в місті, йшлося в пості", — розповіла дизайнерка.

Вона наголосила, що йдеться не про знецінення пам’яті про конкретного військового, а про професійність, якість та етичність рішень.

"Якщо ми поруч із стелами наших загиблих ставимо мурал із кимось одним, чи не вивищуємо ми одне горе з-поміж інших, чи не робимо ми цим гірше всім іншим родинам, які теж горюють і мають право на вшанування свого військового померлого таким чином? Тому мені не йдеться про особисті історії, про зневагу ні в якому разі, а виключно про те, як саме ми формуємо правила пам'яті", — додала дизайнерка.

Окремим аспектом дискусії стало збереження радянського панно, яке демонтували перед реалізацією муралу. Олександра Корчевська-Цехош пояснила:

"Я не захищаю радянське. Я захищаю українське і професійне. Річ у тому, що мурал, який ми хочемо, я так розумію, зробити на заміну цьому панно, він менш професійний, ніж панно, яке висіло до того. Панно, яке там було, створив відомий український і світовий аквареліст Олександр Бобришев. Це приклад монументального мистецтва високої якості".

На її думку, панно можна було б перенести в інше місце, аби зберегти його як частину історії міста.

Говорячи ширше про візуальну ідентичність міста, Олександра зазначила, що місто має свій код-дизайн, але не завжди готове за ним слідувати:

"Давайте піднімемо інше більш цікаве питання: чи хоче воно йому слідувати? Український дизайн реактивний, він не зовсім реагує на те, що властиве довгим процесам, він не вміє грати в довгу, він не зовсім дивиться стратегічно, а він саме працює реактивно". 

Вона додала, що поряд із позитивними рішеннями у сфері збереження спадщини — є і невдалі, як-от демонтаж мозаїк чи проєкти, зроблені “на швидкість”.

"Іноді треба сповільнитися для того, щоб зробити щось якісне", — зазначила Олександра Корчевська-Цехош.