Минулої п’ятниці у Рівному відбувся творчий вечір відомих українських письменників, видавців та громадських діячів Братів Капранових. Нам вдалося поспілкуватися з близнюками після творчого вечора. Відтак, спеціально для ЧаРівне.інфо вони розповіли про свою творчість, нюанси програми «Любіть українок», новий стиль «кобзареп», ставлення до Рівного та рівнянок та поділилися ексклюзивною інформацією про їх нову книгу.
Минулої п’ятниці у Рівному відбувся творчий вечір відомих українських письменників, видавців та громадських діячів Братів Капранових, які виступили перед рівнянами з новою програмою «Любіть українок!». Письменники співали, читали вірші та начитували речитативом під кобзу свою еротичну поезію.
Читайте також: У РІВНОМУ БРАТИ КАПРАНОВИ СПІВАЛИ «КОБЗАРЕП» І ЧИТАЛИ ЕРОТИЧНУ ПОЕЗІЮ (+ ФОТО)
Нам вдалося поспілкуватися з близнюками після творчого вечора. Відтак, спеціально для ЧаРівне.інфо вони розповіли про свою творчість, нюанси програми «Любіть українок», новий стиль «кобзареп», ставлення до Рівного й рівнянок та поділилися ексклюзивною інформацією про їх нову книгу.
* про программу «Любіть українок»:
- Ми постійно програму модифікуємо, тут сьогодні були прем`єри, які ми не показували. Це не те, що стала програма, це спосіб спілкування, тому що коли ти людей запрошуєш, ти маєш щось пообіцяти. Ми не актори, повторювати одне й те саме не будемо. Це просто спілкування, яке має ось такий любовний формат, тому й називається «Любіть українок!». Суть в тому, що українці повинні любити українок, та й взагалі мистецтво, адже і проза, і поезія – все це просто висловлення любові. От пише Біблія, що Господь створив Адама по своїй подобі, але Адам пішов з раю не таким, яким його створив Господь, бо з його частини створили Єву. І коли зробили Єву – не було зразка. Скопіювати щось може будь-хто, але жінка – це була перша справжня Господня імпровізація. Це - диво, яке Він нам подарував, взявши з нашого ж ребра. Але пам`ятаймо, що лише разом з Євою він знов стає клоном Господа Бога. Разом із жінкою ти стаєш потужним і можеш творити, можеш народити почуття, можеш народити дитину - ти стаєш Творцем з великої літери. Любити українок треба регулярно, щиро та не ховатися. Зараз не всі вміють любити, бо прийнято ховати почуття. Та насправді не треба ховати. Треба вміти висловлювати почуття, бути нахабним, бо скромності жінки не прощають.
* про «кобзареп»:
- «Кобзареп» - це не новий стиль, просто раніше кобзарі як співали? Це були речитативи такі своєрідні, гарно оброблені. І ви бачите, сьогодні нічого не змінилося, і речитативи повернулися у вигляді репу. Начебто вони прийшли до нас з Америки, але ми можемо взяти будь-які старі думи, будь-які кобзарські речі - і це все переважно речитативи. І тому ми вирішили, що нічого нового не треба вигадувати, взяли хороші сучасні українські вірші та поклали їх на кобзу. І так виходить старий-новий жанр, який ми називаємо «кобзареп». Ми навіть спеціально купили собі кобзу.
* про роман «Щоденник моєї секретарки»:
- «Щоденник моєї секретарки» - це спроба розібратися в нас теперішніх, і в нас колишніх та зрозуміти, як це в 2004 році українці стали не такими, як сьогодні. Це - художньо-історична хроніка, бо ми робимо висновки по художній літературі, а не по історії та архівах. Українці дуже завинили самі перед собою, бо фактично у нас немає художньої хроніки 90-х. Немає! А от нашу історію ми вже мусимо донести - саме емоційні відчуття, внутрішні настрої. І не в плані «як нам було класно», а сам пульс і драму.
* про рівнянок та місто Рівне:
- Ми закохалися в очі рівненських жінок, бо коли ти стоїш на сцені, а на тебе дивляться ці очі, то ти розчиняєшся і відчуваєш додаткове натхнення. Якщо українок треба любити, то рівнянок - в першу чергу і двічі. А Рівне ми хотіли б перейменувати, бо коли ми сьогодні в цей снігопад сюди їхали, то тут стільки гір, що це - точно не Рівне!
* про новий роман:
- Ми зараз пишемо новий роман. Це також буде історія 20-го століття в нашому розумінні. Одночасно ми робимо комікс із історії України. Нам остогидло, що наша історія, як гаманець, де лише певна кількість князів, гетьманів і культурних діячів. І ми вирішили зробити літературну версію історії України, хай пробачать нас історики. І тому на осінь, ми сподіваємось, ця книга вже вийде. Це, в першу чергу, велика літературна праця. Ми нічого не відкриваємо, не ходимо в архіви, не шукаємо нових документів, але те, що вже є, ми хочемо вкласти в один сюжет, в одну інтригу, щоб була якась послідовність. Бо наша дитина, яка складала ЗНО, питає: «Батьку, як це все можна запам`ятати?». І нам стало соромно. Ми як письменники маємо створити головну інтригу, а на неї вже буде накладатися все інше. Люди не розуміють перемог. Не розуміють, хто такий був Дорошенко, хто такий був Сагайдачний. А Сагайдачний – це фігура світового масштабу! Ви уявляєте, що таке в той час з Хотину поїхати і спалити Стамбул?! Та Хмельницький у порівнянні з Сагайдачним – пацан і хуліган!
* про кінофестиваль «Двері»:
- Фестиваль має знайти своє обличчя і відрізнятися від усіх інших. Не в плані організації, а в плані продукту внутрішнього. Він сьогодні стає стартовим майданчиком для молодих і талановитих, які тут роблять свої перші професійні кроки. Сестри Артеменко, наприклад, отримали державне фінансування на свій фільм! Ми б хотіли, щоб це був не єдиний випадок. І ми б хотіли, щоб народився фестиваль, який дає продуктивність. Бо фестивалів то є багато, і вони всі роздають призи, а треба відкривати двері в нову свідомість. З дверями пов`язане щось закрите. А тут, у Рівному, навпаки, – це щось відкрите. Тому що перед кожною людиною, яка сьогодні знімає кіно, не двері, а ціла стіна. І коли в цій стіні з’являються двері, то це - щастя. Фестиваль «Двері» прорубав стіну у кіно для багатьох людей і глядачів. Ми відчули, що кіно – це близько, і що кіно може бути. Це - не Голлівуд. І це те, чим ми можемо щодня жити. Для нас самих знаково, що після нашої участі у «Дверях» на екрани вийшов фільм з нами.
Спілкувалася Міла СЛОБОДЕНЮК
Фото - Андрія ВОЛГІНА
