Журналіст Олександр Курсик: "Мені не вистачає 25-ої години у добі!"

Про найрізноманітніші грані свого життя, свою сім`ю, дозвілля, вподобання, захоплення, цілі, подорожі, мрії, формулу щастя та амбіції - у нашому "алфавітному" інтерв`ю з Олександром Курсиком. Відкриваємо вам персону Сашка від "А" до "Я"!

Життєрадісний, талановитий, креативний, невгамовний, принциповий, ініціативний, активний, енергійний, амбіційний. Саме так можна охарактеризувати молодого журналіста, власкора телеканалу "1+1" у Рівненській області та депутата Рівненської міської ради Олександра Курсика. Він ніколи не сидить на місці, має купу ідей для реалізації та постійно рухається вперед для здійснення своїх планів. Про найрізноманітніші грані свого життя, свою сім`ю, дозвілля, вподобання, захоплення, цілі, подорожі, мрії, формулу щастя та амбіції - у нашому "алфавітному" інтерв`ю з Сашком. Відкриваємо вам персону Олександра Курсика від "А" до "Я"!

Автомобіль. Ти фанат авто? Якій марці надаєш перевагу?

- Так, зізнаюся, я - автоман. Одразу згадалась моя улюблена дитяча гра. Мій тато довгий час був далекобійником, я їздив з ним Україною всі канікули, і ми з ним змагалися у вгадуванні автомобілів. Як тільки на дорозі, в далині, з’являлось авто, ми казали, що це за марка і який у неї значок. Тому можу похвалитися: я знаю всі марки і моделі авто, крім китайських :-) Вважаю, що автомобілів у сім’ї має бути декілька. Ідеальний автонабір, на мою думку, такий: дружина їздить на Volvo XC 60, я щодня катаюсь на Audi А6, в гаражі є Mercedes G-класу і обов’язково для виїздів в гори і на полювання – Land Rover Defender. От коли у мене буде такий автопарк, я скажу, що мої автомобільні мрії збулись. О, згадав ще одну машину-мрію – Porshe 911, ну так, для розрядки інколи.

Батьки. Про твоїх батьків мало що відомо. Розкажи про своїх маму і тата, їх роль у твоєму житті.

- Батьки у мене дуже класні. Я ще жодного разу про них не розповідав, але для Чарівне-інфо можна :). Якось стається так, що хтось з дітей тягнеться до когось одного з батьків. Моя сім’я не виняток: сестричка, їй 25 років, - татова доця, а я більше дружив з мамою з дитинства. Тато був військовий, ми жили в Бродах, а потім у Польщі 3 роки. Коли мені виповнилось 6 років, ми знову повернулись у Броди. Згодом тато зайнявся бізнесом, але коли настали важкі часи, він, як і тисячі українців тоді, вирішив поїхати на заробітки. Працював у Португалії, Іспанії. А у 2007 році його не стало... Матуся завжди була з нами, вона все своє життя присвятила своїм дітям, а зараз вже і онучці. Важливу роль у моєму житті також відіграють мої дідусь і бабуся. Я виріс в селі Срібному (Радивилівський район), і все, що я вмію, то завдяки дідусю. Вони працювали на фермі, тому мають багато землі, тримають корів, свиней, коня. Любов до роботи і сільська простота – це в мене від них.

Відпочинок. Як ти любиш відпочивати?

- Відпочивати я люблю. Найкращий відпочинок для мене – це відпочинок з донечкою і дружиною. Ми багато подорожуємо, були у Греції, Іспанії, Туреччині, Єгипті, Ізраїлі, Німеччині, Франції та Польщі. Крім того, мене манить Азія, але дружина поки ще до неї не готова :-). Моя мрія – побувати у М’янмі. Проте, щоб добре відпочити, не обов’язково їхати кудись далеко: Карпати, Крим та простий похід у ліс чи катання на конях можна перетворити на чудову пригоду. Раніше я міг рік чи два не брати відпустки зовсім, адже хочеться встигнути зробити більше: завжди мало часу, а ідей - мільйон. Але одного разу, після чудово проведеної відпустки, я зрозумів, що відпочивши, можна зробити набагато більше, з’являється безліч толкових ідей, ККД стрімко зростає. Тому зробив висновок, що відпочивати необхідно.

Гроші. Яке місце вони займають у твоєму житті? Як ти до них ставишся?

- Гроші – це не головне в моєму житті, але це була б неправда, якби я сказав, що вони зовсім не мають значення. Я трудоголік, я люблю свою роботу і я люблю відчуття фінансової незалежності. У 13 років я почав працювати, а з 18 років офіційно працюю журналістом. У мене хороша зарплатня на «1+1», і я з впевненістю будую плани своєї сім’ї.

Депутатство. Як воно – бути при владі?

- При владі?! Та не сміши! Насправді депутатська робота - це чисте благодійництво. У нас мізерний міський бюджет, на більшість ідей, втілення яких реально би покращило життя рівнянам, коштів не вистачає. Я став депутатом не за партійними списками, а виграв по мажоритарці. Мій 14 виборчий округ став мені дуже рідним. Я багато пообіцяв зробити мешканцям вулиць Тернопільської, Приходька, С. Крушеницької та інших - люди повірили в мене і проголосували за мене. І тепер я виконую дані їм обіцянки. Крім того, я щороку звітуюсь перед виборцями. Люди дуже дивуються, кажуть, що вибори давно пройшли, то навіщо знову листівки, зустрічі. Але насправді це все необхідно робити щороку, а не лише перед виборами. Маю таку «проблему» - завжди виконувати свої обіцянки :)

Ефір. Як ти готуєшся до нього? Нервуєш перед ним? Більше любиш працювати у прямому ефірі чи у запису?

- Прямий ефір - це рок-концерт, це стрибок з парашутом, це купання в ополонці, це завжди щось нове. Обожнюю працювати у прямому ефірі! Дуже люблю дзвінки в студію, зв’язок з глядачами. До ефірів готуюсь завжди - продумую запитання, шукаю цікаву інформацію про того чи іншого гостя програми. Завжди нервую перші ефіри після тривалих перерв між програмами, а потім, після третього чи четвертого, втягуюсь і почуваюсь, як "риба у воді".

Європа. Що ти про неї думаєш? Україна має прагнути до ЄС, на твою думку?

- Про Європу не треба думати - нею треба подорожувати! Цьогоріч якраз мав нагоду ще більше з нею познайомитися. Україна, певна річ, має прагнути в ЄС: це відкрило б великі можливості для наших людей. Нам є чого повчитись у європейців: культури, можливостей для розвитку, системи взаємовідносин громадянина і держави. Взагалі я за євроінтеграцію України, проте я проти того, що ми маємо кудись проситись. Необхідно навести порядок вдома, зробити все так, щоб нас запрошували і в Європу, і в Азію. А вже народ шляхом референдуму вирішував би, чи об’єднуватись нам з кимось, чи і далі залишатися самостійною самодостатньою незалежною державою.

Журналістика. Як ти прийшов у неї? Що вона для тебе означає?

- У журналістику я прийшов рано – у 13 років почав вести вітальну програму на Бродівському телебаченні. Ще тоді я вирішив, що буду журналістом. Згодом ми організували у школі радіо, а коли перейшов навчатись у Радивилівський ліцей, там зробили телебачення. Журналістика для мене – це зміст життя. Я зробив себе сам у журналістиці. За 9 років у цій професії я жодного разу не взяв хабара, адже увесь цей час я працював на власні ім’я та імідж, а це для професійного журналіста - все.

Забобони. Ти віриш у них?

- У забобони не вірю, оскільки вірую в Бога. Щоправда, раніше перед важливими змаганнями не голився :)

Інтуїція. Вона в тебе розвинена? Розкажи найяскравіший випадок її прояву у твоєму житті?

- Напевно, вона в мене є. Принаймні, були у моєму житті випадки, коли приймав інтуїтивні рішення, і, як виявилось пізніше, усі вони на 100 % правильні! Наприклад, завдяки інтуїції я у 2010 році балотувався на вибори депутатів до Рівнеради по мажоритарці, хоча у списку був під прохідним № 2, і... виграв!

Їжа - якій надаєш перевагу? Ти вмієш готувати?

- Я не вибагливий до їжі. Серед улюблених можу назвати страви з овочів, чанахи, солянку, паелью, смажену рибу. Готувати вмію (не кажіть про це моїй дружині), але роблю це рідко. Найчастіше готую шашлик, рибу, дичину. На кухні полюбляю експериментувати. Пам’ятаю, якось надумав засмажити омлет з вином: десяток яєць і пляшка хорошого грузинського вина були марно зіпсовані :)

Ймовірності. Ти віриш у них?

- З одного боку, усе наше життя – це ймовірність. Проте з іншого вважаю, що нічого не буває випадковим. Навіть найбільші випадковості - це насправді підготовлені долею і Богом етапи життєвої естафети. Хоча я по життю азартний, легко спалахую, тому, сподіваючись на ймовірність і удачу, часто йду в "all in", тобто ставлю на все.

Критика. Як ти до неї ставишся? Сприймаєш чи ні?

- Вважаю себе самокритичною людиною і завжди позитивно реагую на адекватну критику. Роблю з неї висновки. Це, власне, допомагає розвиватися, удосконалюватися.

Лінь. Ти лінивий?

- Лінь вважаю хворобою. Звісно, я, як і будь який-організм, хворію :) Проте це буває рідко - 1-2 рази на рік. Коли таке трапляється, то це значить, що мені пора у відпустку - після відпочинку все проходить! Останнім часом специфіка новин ТСН - це все погане і навіть трошки гірше, тому після десяти виїздів на ДТП з смертельними випадками чи після серйозних конфліктних ситуацій починаєш втомлюватись морально. Інколи хочеться стати лінивим і щось пропустити, аби знову цей негатив не пропускати через себе. Але я живу роботою 24 години на добу, тому лінь мене боїться.

Мода. Як ти ставишся до неї? Свій гардероб обираєш сам чи це робить дружина? Можеш назвати себе «модним»?

- Ні, я не модник. Для мене приємніше посадити 20 соток картоплі, ніж вештатись магазинами. Мене одягає дружина. Вона досконало знає мої улюблені кольори, розміри і де лежить картка з грошима :).

Недоліки. Які вони в тебе?

- Їх - безліч. Серйозно! Я дуже імпульсивний. Я мало приділяю уваги рідним, бо намагаюсь допомогти чужим людям. Я не бережу своє здоров’я, бо постійно поспішаю і часом не маю часу на сніданок чи обід. Недоліки є у всіх, і те, що ми їх визнаємо - це вже половина шляху до їх подолання.

Обід. Ти – зайнята людина. Чи є в тебе час на обід?

- Обідаю не завжди. Я постійно їжджу на зйомки, і у мене часто просто не вистачає для цього часу. За звичай, обідаю вдома або ж в бізнес-центрі, де працюю. Дуже люблю приїжджати в села по роботі і попоїсти там у якоїсь бабусі домашніх наїдків. Зараз якось енергії ще вистачає і без обіду, але моя бабуся завжди каже: як поїсиш, так і працювати будеш!

Пора року – яка твоя улюблена і чому?

- Осінь! Ти кольори осінього листя бачила? Ось такий і мій характер. Дуже люблю осінь. Можливо, тому що народився у цю пору. Дощ, вітер, сонце, спека, сніг, сон дерев, урожай, та й вибори - навіть вони майже завжди восени. Я рідко пишу вірші, але якщо і пишу, то восени. Палкі почуття прокидаються саме в цю пору. Хоча я також люблю і літо - за море, і зиму - за засніжені гори, і весну - за піднесений настрій і нове життя дерев.

Режим дня. Ти його дотримуєшся? Як ти проводиш свій день, щоб всюди встигнути?

- Режим дня - це круто! Я стараюсь його дотримуватись, але з моїм невнормованим робочим графіком це не завжди можливо. Кожного дня у мене виникає безліч незапланованих зустрічей, поїздок і т.д., тому я не маю можливості щодня снідати, обідати та вечеряти в один і той же час. Зараз я вранці плаваю: дуже мені подобається, адже це бадьорить і додає енергії. Щодо режиму вцілому, то вважаю: якщо день правильно спланований, то й встигнеш багато чого зробити.

Сім’я. Розкажи про свою неперевершену донечку і про свою прекрасну дружину.

- Дякую! У мене дійсно неперевершені дівчата. Дружина – мій вірний друг і порадник, а донечка – це джерело нескінченного позитиву і постійна потіха. Все, що я у своєму житті роблю, я роблю для України загалом і своєї сім"ї зокрема. Якщо у нас у кожного буде сильна, патріотична, дружня сім’я - такою ж буде і вся країна. Хочеться, щоб у нас було троє діток. Я дуже люблю свою сім’ю. Саме вона щодня заряджає мене позитивом та надає стимулу до роботи.

Традиції. Яких традицій дотримується твоя сім’я?

- У нашій сім’ї традиції шануються. Так має бути у кожній українській родині. Здебільшого, ми робимо все так, як роблять це наші бабусі і дідусі. Сімейні традиції - це шана нашим предкам. Як на мене, немає нічого кращого, ніж спільна українська пісня за столом у великому родинному колі.

Успіх. В чому секрет твого успіху?
.
- Секрету в мене немає. Та й успіху надзвичайного теж немає - є результат багаторічної роботи. Постійна праця, Боже благословіння, підтримка близьких мені людей, позитивне мислення та прагнення до самовдосконалення - і ось знову якась маленька мрія чи мета реалізувалась. Ось це і є успіх.

Фото. Останнє з твоїх захоплень – фотографія. Чим вона тебе привабила?

- Фотографія дає можливість передати мій внутрішній світ, моє власне бачення речей - що мене приваблює, чим я захоплююсь, що для мене є важливим, як я бачу природу, людину, подію, країну. Це неймовірно цікаво! У мене взагалі є одна ідея для фотовиставки, але поки що не буду її озвучувати - вона досить оригінальна і в чомусь навіть кумедна. Взагалі фотографія - це лише на перший погляд здається просто, а насправді потрібно постійно вчитися, вдосконалюватись, купувати нову техніку - лише тоді буде хоч якийсь результат. А найбільше мені подобається фотополювання: тваринам не вкажеш, як і де стати та яку гримасу скорчити. Тут важливо вміти виловити необхідний момент.

Хобі. Скільки їх у тебе і яке з них найулюбленіше?

- Захоплень у мене багато, але якщо виокремити найулюбленіше, то це - садівництво. В Бродах маю виноград, за яким вже доглядаю 14 років. Найбільше в цьому мені подобається спостерігати, як дерева і лози прокидаються після холодної зими, радіти з ними, що ще один бій з лютими морозами вони виграли. Період цвітіння, урожай... Я й досі пам’ятаю смак першого урожаю з яблунь, які сам посадив.

Ціль. Яка твоя головна життєва ціль? Які цілі ти поставив перед собою для досягнення найближчим часом?

- Я постійно рухаюсь вперед. Ціль в житті є. І як би це банально і примітивно не звучало, але я вірю, що мені вдасться змінити життя в Україні. Якщо потрібно буде для цього стати Президентом, то стану. Щодо інших цілей, то їх чимало: діти мають отримати освіту і відповідний старт для самостійного життя, а батьки - забезпечену старість. Хочу залишитись людиною: порядною, доброю, здоровою - ось це теж моя ціль.

Час. Яка його ціна, на твою думку? Тебе можна назвати пунктуальним чи любиш спізнюватися?

- "Годинник – єдиний, кому потрібен час",- якось я це вигадав. Хоча насправді, час - це рамки, умови гри, правила, які однакові для всіх. Мені часто не вистачає 25-ої години у добі. Я дуже залежу від часу, адже позначка на годиннику тривалістю в якихось десять хвилин інколи може звести нанівець увесь робочий день: якщо не встиг до випуску новин - завтра це вже не новина. Саме завдяки часу і його неконтрольованості часто доводиться доїжджати в Рокитне за годину чи в Хмельницький за півтори. Час стимулює, інтригує. Якщо я встигаю, то мій сюжет у випуску новин о 19:30 виходить першим. Тому саме час дарує мені насолоду від проробленої роботи. Щодо пунктуальності, то тут все просто: я часто призначаю зустрічі, наприклад, о 13:17 (я не жартую!) і отримую насолоду, коли я, проїхавши три сотні кілометрів, відчиняю двері в кабінет точно в домовлений час. Вважаю, що запізнення - це неповага.

Шопінг. Як до нього ставишся? Для кого і з ким ти ходиш магазинами?

- Шопінг - це не для мене, я вже казав. Ми з донечкою, за звичай, відпочиваємо десь на каруселях, поки наша мама нас одягає. Щоправда, цього року я вперше отримав задоволення від шопінгу. Це було у Франції - там адекватні ціни і дуже великий вибір.

Щастя. Яке воно в тебе?

- Моє найбільше щастя у житті вже говорить реченнями, щодня робить гімнастику і пірнає на два метри. Моя донечка – це і є моє щастя! Її слова "татусько" просто розривають мене на дрібні шматочки!...

Юність. Мало що відомо про твою юність. Вона була бурхливою? Твій найяскравіший спогад юнацьких років?

- У мене 50 грамот і дипломів за різні досягнення у легкій атлетиці. З 10 років я займався бігом - був чемпіоном Львівської області і призером чемпіонатів України. Щотижня я набігав по 70 кілометрів. Також займався пожежно-прикладним спортом: наша команда не раз підіймалась на п’єдестал пошани чемпіонату Львівщини. Крім того, я був ді-джеєм на дисккотеці в Бродах: мене називали "Компас", бо я тоді займався спортивним орієнтуванням. Вважаю, що моя юність не пройшла марно: я відвідував десятки гуртків, максимально розвивався, а батьки у свою чергу морально підтримували мене у всьому і купували потрібні форми, кімоно, спеціальне взуття тощо.

Якщо… Люди часто кажуть: «Якщо б було так, а не інак, то…», «Якби ж то…». А у твоєму житті є місце умовному часу? Вживаєш час від часу такі фрази?

- Умовність - це не для мене. Я живу за принципом «маємо те, що маємо». Реальність сувора, вона не дає можливості розслабитись і думати про те, що могло би бути. Я маю лише те, на що заслуговую, бо я це заробив власними руками і головою.

Розмовляла Марина НАЗАРЧУК