2013 рік – особливий для волинян, адже 70 років тому на території історичної Західної Волині та Західного Полісся розпочався останній та, мабуть, найбільш неоднозначний українсько-польський збройний конфлікт.
Перші сутички відбулися ще у 1942 р. на Холмщині, проте найбільш яскраво розгорілося вогнище міжнаціональної ворожнечі саме на наших землях. На жаль, ми як волиняни не надто достатньо уваги надаємо власній історії, так і цьогорічні роковини Волинської трагедії для більшості залишаться непоміченими.
Не має викликати сумнівів те, що усі жертви війни мають право бути вшанованими, а наш обов’язок нащадків – пам’ятати заради наступних поколінь. Не знаємо ми у більшості й про всі жахіття, які відбулися на наших землях: геноцид євреїв та ромів, вивезення на примусові роботи остарбайтерів, переселення німців, чехів та поляків, депортації поляків та українців, примусове виселення з території Закерзоння до Волині етнічних українців, загибель на фронтах Другої світової наших земляків.
Живі сучасники тих подій, наші з Вами старші родичі та сусіди, поступово відходять у вічність, забираючи із собою найцінніше джерело визначення історичної правди – спогади про пережите лихоліття.
Кожен з нас, звичайно, знає якісь свої сімейні перекази про ті роки, однак найціннішими у науковому відношенні є саме дані сучасників тих подій. Такі свідчення можуть відкрити нові недосліджені грані, або стати підтвердженням документальних даних.
Тож маю до Вас велике прохання, запитайте у своїх близьких старшого віку, які у свідомому віці проживали, або перебували у 1939-1947 рр. на наших землях (Волинська, Рівненська, північ Тернопільської областей) та є свідками і учасниками тих подій, чи могли б вони розповісти про той час і про пережите ними? В разі ствердної відповіді, готовий у будь-який зручний час записати інтерв’ю.
Впевнений, що разом зможемо зберегти історичну пам`ять та відтворити історичну правду.
Володимир ЗИЛЬ
