Загубився хлопчик...

Фото ілюстративне

Загубився хлопчик.

- Хлопчик загубився! Шукайте! Рятуйте! Ой лишенько, дитина пропала! Може, хто бачив, може знає, куди пішов, де заховався? Не витримає більше моє серце… Бешкетник він, а все ж хороший. Очі сіро-голубі, волосся неслухняне, щічки часто пушать від нестримних забав. Вибіжить, бувало, з дому, гепнеться в траву і котиться перекотиполем по зеленому м’якому килиму. Де твій ранець, - питаю. Уроки повчив?

- Повчив, повчив, повчив… - луною по дорозі, вздовж сусідських дворів, разом з лепетом тополевого листу та лаянням псів долітає до воріт голос хлопчини.

Роки, роки… Колиска давно розсохлася на горищі, вікна більше не пахнуть взимку морозом – змінили на пластикові, іграшки зникли самі по собі – ніби й не викидали навмисне, а їх нема… Та що ж це я, шукати треба.

- Люди, людоньки, шукаймо разом!

- То як, кажете, його звуть, бабусю?

- Сергійком. Очі голубі, чуб кудлатий.

- Сергієм?.. Ви, бабусю, посидьте ось тут, у червоному кріслі, чаю теплого посьорбайте. Тут ваш Сергійко…

- Де ж? Де моя кровиночка? За дверима? В кабінеті? Має важливу телефонну розмову, то треба зачекати? І коли встиг…

За кілька хвилин прочиняю двері. Бабуся, великими з подиву, дещо каламутними від старості очима дивиться на широкий міцний письмовий стіл, на дороге канцелярське приладдя, на картини і дипломи. Поводить носом, смакуючи аромат стиглих яблук, вплетений в ледь помітну завісу тютюнового диму і безпорадно видихає старече розчарування:

- То не мій…

- Ну що ви, бабусю. Ваш, звичайно ваш. Сергій, Сергійко – очі голубі!

- Не мій, - вже впевненіше, з тремтячою образою на недовіру до її зношеної пам’яті, карбує слова бабуся. Мій – хоч і бешкетник, а дитина добра, щира, голова світла. Заради розваги не образить. Та я ж у нього всю душу вклала, всі пісні виспівала над колискою, всі казки в голові перебрала… Ні, не мій.

Так і стоять розгублені обоє: бабуся – наче з казки, та онук – міцний чоловік, керівник, - з жорстокої реальності. Наче два світи зійшлися в одному кабінеті…

- Очі запекли – то, певне, від диму. Провітрити треба. І двері зачинити, щоб протягу не було. Не було…

Може, й не було тієї бабусі. Може, то народжене страшною втомою від життя марево. А може совість: постукала, зазирнула і зникла, не знайшовши там свого хлопчика.

(Наслідуючи неперевершеного О. Вишню про реальних людей з мого життя)

Валентина ГУДИЧ


Відкриттття Хеппі.Молл (Новина, низ)

Новини по темі:

  • На відкритті ялинки у Рівному зібрали більше 70 тисяч на ЗСУ

    06 грудня 2022, 20:41
    Засвічення ялинки - фінальна частина сьогоднішньої акції ...
  • Рівнянка потрапила у сотню найвпливовіших жінок 2022 року за версією BBС

    06 грудня 2022, 19:05
    BBC оприлюднило перелік зі 100 найвпливовіших жінок світу...
  • На Дубенщині жінка доганяла грабіжника, який вкрав у неї хлібопічку і фен

    06 грудня 2022, 17:50
    Дубенчанин постане перед судом за грабіж та угон.
  • Ліміти споживання електроенергії: Рівненщині виділили 60% від потреби

    06 грудня 2022, 17:01
    Усім областям доведено ліміти споживання електроенергії в...
  • На Рівненщині відчинить двері резиденція Святого Миколая

    06 грудня 2022, 16:20
    Її відкриють на базі етнопарку "Ладомирія", що в Радивило...
  • З російського полону повернувся захисник з Рівненщини

    06 грудня 2022, 15:39
    Це Володимир Ососкало.
  • Їхав-їхав, і застряг: на Рівненщині правоохоронці з болота витягували автівку

    06 грудня 2022, 15:22
    Уранці сьогодні, шостого грудня, до поліцейських офіцерів...