.jpg)
Відповідний допис у соцмережі Facebook опублікувала журналістка Катерина Черкашина.
«Я просто хочу, щоб ви сьогодні прочитали цей текст і знали, яким був Рома. Згадали його, якщо знали. Або подумали про нього і побажали його душі Царства Небесного. У Роми було чисте серце. Я би сказала, що він був дитинним. Але в хорошому сенсі. Дуже любив природу, все живе. Здається, він у своєму житті мухи не образив. Але був готовим стати на захист Батьківщини. І рвався до бою. Тренувався, готувався. І на передовій показав себе хоробрим воїном. Побратими кажуть «Відважний хлопчина». «Розвідник від Бога». Був. Він вчився все життя. Проходив одночасно декілька навчань. А після закінчення - одразу пірнав у наступне.
Рома глибоко вірив у Бога. Бог був його компасом. Можливо тому йому вдалося зберегти таку чистоту душі, щирість, і контакт з собою. А ще Рома співав у народному хорі. І взагалі був шалено творчим. Малював яскраві химерні картини з іще більш химерними назвами. Часто грав на гармошці. Підбирав саундтреки з фільмів. Деякий час навіть малював мультики. Знявся в кількох любительських відео як актор. Вишколював малечу у Пласті. Був щасливим від приналежності до цієї організації та можливості зробити туди свій внесок.
А ще Рома зробив у рідному селі пункт прийому вторсировини. По перше, щоб люди не забруднювали його улюблений ліс. По друге, щоб могли заробити копійчину. Робив планету кращою. Виходило.
Коли Рома бавився з моїм сином, я постійно думала про те, яким гарним батьком він буде. Був би. Рома був класним кухарем. В дитинстві в нього було дві коронні страви - морква по-корейськи і льодяники. А останнім часом любив готувати борщ. Дуже смачний був. Рома любив бігати, мріяти. Збирати гриби, фотографувати світанки. І комах. І все живе.. Любив життя, любив людей. Хоча з людьми йому бувало важко. Він був розумний, мудрий, міг підтримати будь-яку бесіду, розумів усі жарти і сам дотепно жартував.
Завжди виправдовував людей, якщо вони робили якусь фігню. Бачив у людях краще. У нього були великі карі очі, ямочки на щоках і 186 см зросту. А своїми обіймами міг зламати ребро. Не ламав, але міг би. Просто всі вчасно виривались.
Якби Рома прочитав цей текст, він би засоромився, напевно, сильно. Навіть коли йому дали медаль після дуже короткого терміну служби на передовій, він сказав «Тю, я не знаю чого мені, певно просто треба було комусь дати». Може, він не розумів того, який цінний. І мені дуже прикро за це. Потім ще одну відзнаку виписали, за чотири дні до останнього бою. Але він її вже не побачив.
Рома не просто жив — світив. Тепер світитиме в іншому вимірі».
