Останнім часом про рівненську спортсменку Валентину Молчанець все частіше згадують та пишуть ЗМІ.
Останнім часом про рівненську спортсменку Валентину Молчанець все частіше згадують та пишуть ЗМІ. Вона - триатлоністка. Цей спорт для сильних духом та тілом. Валентина Молчанець доводить своїми успіхами на Чемпіонатах та Кубках України, що головне бажання, сила волі - і успіх прийде. Про непрості, переломні життєві моменти ми і вирішили поспілкуватися із рівнянкою, яка прославляє свою область та місто.
Як прийшла до триатлону і чому саме цей вид спорту?
В триатлон я потрапила доволі таки пізно – у 18-річному віці, вже будучи студенткою. До цього ключового моменту передувало 9 років професійного плавання. Хоч і було безліч причин проти (найперше це те, що я взагалі ніколи в своєму житті не їздила на велосипеді) проте, зупинила свій вибір на такому, як виявилось пізніше, не легкому виді спорту, адже мені дуже хотілось, щоб набуті тяжкою працею професійні навички в плаванні не звелись нанівець взагалі. Бігала я, на мій погляд, та погляд вчителів фізкультури доволі таки непогано. Отже, основною перепоною все-таки залишався велосипед, адже дійсно через тісний графік «тренування-школа-тренування» навичок їзді на велосипеді до віку 18ти років в мене було нуль). Тому, сім’я дізнавшись про моє нестерпне прагнення досягати вершин саме в триатлоні, поставилась до нього доволі таки скептично. І, я вважаю, що саме цей скептицизм рідних і послугувала тій старанності, з якою я сумлінно почала «будувати себе» як триатлоністка.
Знаю, що не дуже давно була серйозна травма. Наскільки важко було відновлюватись?
Так. Рік тому відбулася подія, яка розділила моє життя на дві частини. Під час велотренування я була збита водієм вантажівки через його неуважність. Лікарі поставили мені невтішний діагноз: компресійний перелом хребта 1-го ступеня. Я пролежала в лікарні довгий час без будь-якої можливості руху (близько місяця). Лише потім почалась довга реабілітація. Я поступово навчилася стояти, сидіти і знову ходити. У мене було довге й важке відновлення після травми. Ще лежачи на лікарняному ліжку лікарі пророкували доволі таки болюче і довге відновлення навіть в спробах нормально ходити, проте на той момент я не вірила, що це буде настільки важко, як воно було насправді. Але, слава Богу, і завдяки підтримці близьких я змогла відновитись та знайти в собі сили рухатись далі. А завдяки своїм старанності і наполегливості вже через рік виграла на чемпіонаті Європи з акватлону! Я повірила в себе і почала все з самого початку.
Триатлон - це спорт не для слабких. Як витримуєш навантаження?
Так, триатлон аж ніяк не можна назвати легким видом спорту. Адже успішно поєднувати три циклічних види спорту – завдання не для слабких. Вже з досвідом я усвідомлюю - щоб витримувати необхідні навантаження, важкі тренування та задля успіху на змаганнях потрібно вміти гарно відновлюватись, як тілом, так і душею. Я розумію, що найкращий відпочинок - не повний спокій, а зміна діяльності. Якщо у фізичному аспекті я довіряю та покладаюсь на своє спортивне харчування, то у моральному я балансую між читанням книг, фотографією (моє хобі), музикою, вивченням іноземних мов та простим, спокійним спостеріганням за навколишнім світом.
Є якісь особливості в підготовці до змагань?
Насправді для дійсно успішного результату і не тільки в триатлоні, але й в будь-якому іншому виді спорті, а також, на мою думку, і в багатьох аспектах нашого життя наполегливості або якогось одного чинника недостатньо. Перемога чи успіх – неначе прекрасне сузір’я на небі, яке складається з багатьох аспектів-зірочок, які в даний потрібний момент, будучи на своєму потрібному місці і складають те саме неймовірне та бажане сузір’я. Адже блискуча сторона медалі спортсмена приховує за собою іншу, тьмяну сторону, невідому багатьом людям. Той, хто зможе цю тьмяну сторону змінити на блискучу, і досягне своєї омріяної цілі. Для правильної і успішної підготовки необхідна в першу чергу мотивація та віра в себе, адже саме сильні моральні показники будуть в нагоді в тяжкій ситуації (а вона обов’язково настане, бо в професійному спорті без цього ніяк). Саме мотивація, сила волі та віра будуть допомагати рухатись далі незважаючи ні на що. Тому, я вважаю, що в підготовці найважливіше те, що відбувається у нас в голові на даний момент.
А на рахунок умов підготовки по Україні загалом, є де тренуватись і як?
Ні. Наголошую, категоричне «НІ». Умов взагалі немає. Ось навіть взяти те, що через погодні умови (зима/весна) ми не маємо змоги де тренуватись на велосипеді, адже по кучугурам снігу не поїздиш. Гроші на збори нам не виділяються. Сидимо вдома і не тренуємось належним чином так, як в цей час тренуються наші суперники. Та навіть далеко ходити не потрібно – де у нас в Рівному стадіон? Найпростіше, що може бути – стадіон і його немає. 50-ти метровий басейн пообіцяли побудувати ще в той час, як я тільки почала робити свої перші спортивні кроки займаючись плаванням – це було 15 років тому. І що? Його немає! Ну, а за стан наших доріг – я взагалі мовчу. Якщо чесно, то дуже набридло ремонтувати велосипед та купляти нові запчастини до нього через стан наших доріг. Я вже мовчу про фізичне здоров’я та психологічну втому від такого жахливого стану та ставлення до спорту. І саме цікаве це те, що ніхто ж нас на змаганнях не питає, чи тренувались ми, чи мали все необхідне, чи є нам взагалі де тренуватись? Ні, ми виходимо на рівні з всіма – американками, іспанками, італійцями та німцями, де фінансування та інфраструктура на вищому та недосяжному для нас рівні….
Чи є в тебе якийсь девіз в житті, якого ти дотримуєшся і який допомагає тобі?
Так. Він короткий та зрозумілий: «Якщо ти не можеш перестати думати за щось, то не переставай за це боротись!».
