У Рівному представили автентичні серпанкові костюми початку ХХ століття. Виставка відбулася в рамках першого етнофестивалю народних промислів «Волинське віче», який проходитиме на Рівненщині цими вихідними, 6 та 7 липня.
В Рівненському обласному краєзнавчому музеї представили автентичні серпанкові костюми початку ХХ століття. Виставка відбулася в рамках першого етнофестивалю народних промислів «Волинське віче», який проходитиме цими вихідними, 6 та 7 липня, у місті Радивилові та селі Пляшевій. Він збере до півсотні майстрів ткацтва з усієї України.
Такі наряди передавалися з покоління в покоління і одягалися виключно з нагоди якоїсь знаменної події – весілля, народження дитини тощо.
- Наміточку, наприклад, давали бабці-повитусі, хрещеним або сватам. Дівчина середнього статку повинна була пошити аж 80 таких наміток, щоб обдарувати усіх гостей свята, - зазначає завідувач Сарненським історико-етнографічним музеєм Раїса Тишкевич.
Сам серпанок дуже важко відтворити. Цей процес потребує колосальних зусиль.
- Це неймовірна праця. Майстрині ткали тонесеньку ниточку, потім декілька разів розчісували її та ставили воду, щоб дивитися, аби з неї не падала жодна пилинка. Після цього тканину крохмалили та розтягували. Уявіть, скільки це треба було працювати, - пояснює завідувач відділом етнографії Рівненського обласного музею Алла Українець.
Організатори інсталяції кажуть, що з кожним роком етнічного одягу стає все менше і менше, тому виникла така необхідність відтворити хоч невелику частку національного вбрання.
- Раніше ми не могли відтворити серпанковий одяг, адже не було потрібного льону, а з бавовняних тканин це робити неможливо, тому що серпанок – не лише лянне полотно. Ситуація була майже безнадійною, - констатує Алла Українець.
Цікаво, що серпанковий одяг носили не лише по великим святам. Його використовували також, йдучи працювати на поле.
- Як дивно це нам зараз не видається, але повага до рідної землі була настільки великою, що люди святковий одяг застосовували, як жниварський. А коли приходили на поле, то переодягалися. Тобто це було ритуальне вбрання, - додає Алла Українець.
Варто зазначити, що подібних комплектів одягу зовсім небагато – не більше десяти по всій Україні.
Ініціатори виставки кажуть, що в такий спосіб хотіли не лише відродити давні українські традиції ткацтва, але й привернути увагу спільноти до народних звичаїв.
- Я думаю, що це буде така гарна, світла дорога до відновлення ткацтва на Рівненщині. Створивши ці костюми, ми, таким чином, вшановуємо тисячі безіменних ткалей, - ділиться Алла Українець.
- Ми хочемо, щоб це не просто була пам’ятка, а жива історія. І щоб вона мала продовження, на майбутнє, - каже керівник громадської організації «Центр дослідження відродження Волині» Володимир Дзьобак.
Тим часом ініціатори експозиції на досягнутому зупинятися не будуть. Кажуть, на черзі пошиття одягу із коноплі.
Денис ГРИЩУК
Фото автора
