.jpg)
«Запхнули у якусь комірчину кроків зо три туди й сюди, в одному кутку – сходи до стелі, в іншому – у якийсь льох, і один маленький куточок, де можна було сісти, а ще, досить високо, загратоване вікно. Під ним я стояла, а потім, втомившись, сиділа до самої ночі. Аж уночі почали допитувати. Я вже не пам'ятаю, скільки було тих ночей, але пригадую, що вдень спати не давали, а вночі вели на допит. Заснути вдавалося лише якось похапцем, бо тільки закриються очі – заскочить якийсь і гукне: “Нє спать!”. І це була така мука, що розповісти годі».
Так описала перебування в камері попереднього утримання Здолбунівського райвідділу МВС у своїх спогадах Ганна Пилипівна Лозов'юк-Завадська. Нині команда Здолбунівського краєзнавчого музею створює тут експозицію про масові репресії ХХ століття.
Представникам проекту «Після Тиші» вдалося ознайомитися з архівними матеріалами, а також зустрітися з Ростиславом Лозовюком, сином Ганни, дізнатися від нього більше про історію мами та оцифрувати світлини з сімейного архіву.
Ганна народилася 26 листопада 1921 року в селі Здовбиця. Працювала вчителькою молодших класів у місцевій школі. Улітку 1943 року почала співпрацювати з підпіллям ОУН: спершу була станичною, а потім підрайонною провідницею жіночої сітки на псевдо “Іра” та “Рута”, проводила збір продуктів та одягу, розповсюджувала підпільну літературу.
У 1946 році Ганна вийшла заміж за Ігоря Лозов'юка, наступного року у них народився син Ростислав. А 7 серпня 1947 року її арештували. Спершу запроторили до камери попереднього утримання Здолбунівського райвідділу МВС. Там з-за грат вона одного разу змогла побачити свого 3-місячного сина. Згодом перевели до Рівненської тюрми.
Чоловік намагався добитися її звільнення. Проте у жовтні 1947 року його самого затримали та разом з Ганниним батьком, Пилипом Завадським, депортували до села Паутовка в Омській області. Син Ростислав залишився у родичів, багато хворів і тільки в 6-річному віці його змогли передати до батька в Паутовку, де він пішов до школи.
2 грудня 1947 року Ганну засудили до 10 років ув'язнення і п’яти років позбавлення прав з конфіскацією майна. Через Харківську пересильну тюрму її спершу етапували до Архангельської області, а згодом – до Озерного виправно-трудового табору в Іркутській області. Вона працювала на лісоповалі, на будівництві залізниці, у лікарняній обслузі, в поховальній бригаді. Крім того, брала участь у табірній самодіяльності.
Ганну звільнили 20 липня 1956 року і вона поїхала до рідних в Паутовку. Там вона зустріла свого вже 9-річного сина. Того ж року сім'я повернулася до України і з часом оселилася в Дубно.
Ганну реабілітували 21 січня 1992 року. У 1990-х вона написала спогади про пережите, які вже після її смерті видали невеликим накладом під назвою «Весна супроти зими. Табірні спогади волинянки». Померла 19 серпня 2002 року.
Історія Ганни Лозов'юк-Завадської стане частиною експозиції "Колишня в'язниця", яка створюється співпраці зі Здолбунівським краєзнавчим музеєм, NGO About you and Ukraine, Здолбунівською міською радою за підтримки Українського культурного фонду в межах програми "Культура.Регіони".
