У неділю, 30 квітня, у «Ладомирії» відбувалося свято весни - лунали веснянки, гаївки, краснянки. Ці обрядові пісні виконував гурт традиційного поліського співу «Ранкова роса». Водночас, захід був благодійним: збирали кошти на ЗСУ.
На свято весни, або Креснянку, в «Ладомирію» завітали десятки гостей.
«Ранковою росою» та музейниками було відтворено звичай зустрічі пори року на рівненському Поліссі.
Креснянка, як і кожне свято, починалося саме з підготовки до нього увечері напередодні.
Дуже часто в українській звичаєвості саме присвяток є важливішим та інформативнішим. Так от, Креснянка починалася з короваю. Пекли його у матері котроїсь з дівчат, які й ходили креснувати. Для цього кожна з учасниць приносила з собою трохи борошна, яєць — хто що міг. Так у “складчину” й робилося більшість колективних свят.
Коровай для креснянки нагадував весільний, але трохи менший, рецепт простий. Головна прикраса короваю — сохи. Це три «рогатих» гілки з подвійним розгалуженням. Їх очищали від кори і обкручували смужкою тіста, припікали у печі. Такий коровай був і на святі весни в етнопарку.
Також колись, розповідають у колективі, обряди зустрічі весни супроводжувалися приготуванням і поїданням ритуальної їжі. Зокрема, у «Ладомирії» це були випечені з тіста пташки, пшоняна каша, узвар.
«Пригощали господарів узваром з сушених чорниць, вином, настоянкою. Господарі їх натомість обдаровували коли чим: молодші жінки відповідали нам, що цукерками і копійками, старші почали жваво заперечувати, аж кричати навперебій і сміятись — мовляв, які цукерки, хто там ті копійки бачив, як їх не було — раніше, кажуть, зернят яких жменю давали, яблука, “аби одчєпіліс”. У кінці одну дівчину наряджали як наречену — геть із віночком, а інші дівчата вже без віночків були.
“Дозвольте креснувать, квасом з лісних ягід частувать, здоров’я вам побажать, шоб весни дочекаліса, здорові були!”.
Хазяйка дякувала й запрошувала всіх заходити і співати, а після креснянки сама віншувала гурт: “Дай Бог здоров’ячка на той год дождать, шоб на той год знов заспевалі, а я вас почастую канфєтами!”, гостинці при цьому зав’язували у рушник на короваю і бажали щасливої дороги, щоб Бог беріг. Ті гостинці, як і коровай у кінці ділили між креснувальницями в хаті, де усе пеклося-готувалося. Коли пообходили уже з креснянками тих, кого хотіли, — ходили кликати весну. Для цього брали варену кашу, можна було й пшоняну і вибирали гарне дерево.
Наші давні предки таким чином проганяли зиму, накликали добрий врожай, а ще — започатковували сезон сватання та весіль і проводжали хлопців у походи, які, зазвичай, починалися навесні .
