"На великий жаль не знаю Вашого імені. Але я вірю в Вас,” - писала у листі солдатові 14-річна Аня з Тернополя у далекому тепер 2014 році... Цей і ще кілька листів від підлітків усі ці роки дбайливо оберігав рівненський захисник Руслан Гамаровський. Тепер же їх перечитує його дружина Наталія, бо воїна забрала війна...
Руслан Гамаровський народився у Львові, але все життя прожив у Рівному. Бухгалтер за освітою, він працював у багатьох підприємствах та організаціях. Проте в 2014 році, коли ворог вперше перетнув східні кордони нашої країни, змінив цифри на військову форму.
“А хто, як не я? Хто буде воювати? Це Україна, а отже, треба її захищати!” - з такими словами Руслан вперше пішов на війну.
У 2014 році служив у батальйоні “Шахтарськ”, у 2015-2016 роках воював у 81 ОАЕМБр, у 2019 став частиною Української Добровольчої Армії, батальйон “Аратта”.
У спілкуванні справжній балагур та жартівник, а от до роботи Руслан Гамаровський ставився надзвичайно серйозно та відповідально.
“Він не любив, ані футбол, ані риболовлю, а от роботу любив. На першому місці у нього завжди були Україна, сім’я та робота. А ще він любив життя, хоч і не завжди це показував, але це у ньому читалася. А ще він просто любив...” - розповідає дружина Героя Наталія.
Подружжя намагалося максимально багато провести час разом, надихатися один одним. Та попри це у шафі завжди була військова форма, а поряд стояв зібраний рюкзак з усім необхідним.
“Руслан завжди був готовий стати на захист рідної країни. Знаєте, ніби завжди чекав, що щось станеться, пролунає дзвінок і він поїде...” - пригадує Наталія.
Вранці 24 лютого подружжя обговорювало нічні події, дивний гул, який було чути.
“Винищувач. Це війна,” - прямо сказав тоді дружині Руслан.
Вже ввечері того ж дня, поки дружина готувала тушонку, він телефонував своїм побратимам, нервував, якщо не міг до когось додзвонитися... А вже після “прильоту” біля Рівного був готовий їхати до побратимів.
Кілька днів очікувань, зборів та телефонних дзвінків. Так 27 лютого Руслан відзначив свій 46 день народження, а за тим вирушив у дорогу, де зустрів багатьох своїх побратимів.
“Якось я його спитала, а раптом полон? А він з усмішкою, властивою йому, сказав: “Та ти що, у мене ж є пістолет і граната!” І так говорив завжди...” - пригадує Наталія.
Подружжя домовилося зідзвонюватись щоранку. У п’ятницю, 3 червня, Руслан попередив дружину, що кілька днів із ним не буде зв’язку, у суботу іще написав кілька разів у месенджер. Після цього Наталії телефонував вже заступник командира батальйону...
Руслан Гамаровський загинув 5 червня під час бою біля села Полтавка Запорізької області.
Прощання із Героєм відбудеться завтра, 9 червня, о 10.00 на майдані Незалежності. Поховають його на кладовищі “Нове”.
