Він народився зі сталі: інженер служби контролю металів, філії "ВП "Рівненська АЕС" АТ "НАЕК "Енергоатом". Довго вигадувати позивний не довелося. У 2019-му долучився до ТрО, а в лютому 2022-го мобілізувався до лав 5-го батальйону 104-ї бригади «Горинь». Не для звань — для захисту своєї України.
«Страх? Це не про смерть. Страх — що не побачиш рідних».
Спершу — північний кордон: копати, укріплювати, чергувати без вихідних. Робота кипить, руки в землі, а поруч — друзі, волонтери й колеги з атомки.
«Ми швидко зрозуміли: виживаєш там, де кожен — за всіх. Так і ставали побратимами».
Далі — Бахмут: місто коротких перебіжок, довгих днів і нескінченних ночей. Щільні двори, стіни, що відлунюють вибухи. Постійна увага та повна бойова готовність.
«Ворог підходив упритул — РПГ із 30–50 метрів. Побачив, як вискакують групами, — дав свою першу автоматну чергу на позиції. Обстріл. Наш старшина впав — рана в шию. Часу — нуль. Не вагаючись, зірвав баф, зажав рану трьома пальцями, набив туди тканину, крикнув: “Перев’язувальний матеріал — сюди!”. Зупинив кров, наклав пов’язку і затягнув до укриття. Підійшла підмога. Далі — евакуація. Скажу прямо: я цим вчинком пишаюся. Найголовніше — що відреагував і зберіг життя побратиму. Своїх не кидають».
Дрібниця, що стала символом, — кірка.
«На заїзді в місто спеціально схопив її. На фронті земля рятує: вкопався — живеш. Інколи життя важить рівно на довжину цього інструмента».
Березень 2023-го ріже пам’ять і тіло. Шматки металу, які назавжди зі мною.
«Міномет. Осколок у шию — біля сонної; вибите праве плече, уражені нерви; ще осколки у плечі; контузія. Вибухом вибило автомат із рук, мене відкинуло на кілька метрів. Коли прийшов до тями — зрадів, що живий. На мій порятунок ішов побратим “Горинич”, бо своїх не кидають. А далі — евакуація та важка дорога до стабпункту».
Маршрут порятунку: Дружківка → Дніпро → Вінниця (щелепно-лицева хірургія) → Хмільник → Луцький військовий гарнізонний шпиталь → Волинський госпіталь ветеранів.
«Медикам — уклін. Тим, хто вивозив під вогнем, — теж».
Бій не закінчується, він змінює форму.
«Мені часто сниться війна — стрілянина, навіть запах пороху. Після поранення я переосмислив життя. Одного разу під час лікування до палати залетіла бджола — і я був їй по-справжньому радий. Нині я ціную життя, як ніколи».
Кінець 2023 року — повернення у свою стихію: точність, відповідальність, контроль.
«Після МСЕК — “непридатний”. Наприкінці 2023-го повернувся на РАЕС, склав іспити, працюю інженером. Робити свою справу добре — це теж оборона».
Реабілітація — вода, що змиває біль.
«Плавання. “Ветеранський спорт” допомагає: рука оживає, голова — чистіша. Раджу кожному — спорт повертає контроль і віру в себе».
А формула перемоги проста й гостра, як клин металу:
«Головне — людяність. Вір у себе й у побратима — і вистоїш. Ми стійкі. Ми незламні».
Зв’язок і підтримка побратимів. Віктор постійно на зв’язку з побратимами: дзвінки, короткі повідомлення, «як ти?». Допомагає, де може: ремонти авто, інструменти, паливо, генератори, павербанки, маскувальні сітки через ініціативи громади.
«Тримаю контакт із хлопцями щодня. Коли треба — купуємо, ремонтуємо, відправляємо. Своїх не кидають — ні на позиції, ні після».
І ще — про тих, хто не повернувся.
«Ніхто не забутий. Ми пам’ятаємо кожного. Вони — назавжди у строю: у наших списках, у нашій пам’яті й у нашій роботі. Коли стаю до справи — знаю, що стою і за них».
За інформацією 104 бригада тероборони ЗСУ "Горинь".
