На Рівненщині віддали останню шану захисникам України - костопільчанам Ігорю Ковальчуку та Ігорю Терещуку, Олександру Неху із Острозької громади, Валерію Тофорову із Здолбунівщини, Сергію Гаврилюку із Березнівської громади, Сергію Солочинському з Демидівської громади, Олександру Болкуну із Сарненщини.
Ігор Ковальчук народився 25 листопада 1992 року в Костополі. Навчався у школі №5, потім у Костопільському будівельно-технологічному коледжі. Довгий час працював на автомийці. У серпні 2024 року захисник вступив до лав Збройних сил України. Спочатку пройшов навчання на Рівненщині, потім у Франції у складі новосформованої 155 бригади імені Анни Київської. Після завершення навчання воїн на посаді обслуги відділення протитанкових ракетних комплексів служив на Покровському напрямку. Солдат Ігор Ковальчук загинув 17 січня поблизу населеного пункту Донецької області. Поховали військовослужбовця на кладовищі «Нове» у Костополі.
Ігор Терещук народився 6 лютого 1969 у Костополі. Навчався у школі №1, працював на місцевих підприємствах. У 2014 році воїн пішов на військову службу добровольцем. Підписав контракт, виконував бойові завдання у зоні проведення АТО. З початком повномасштабного вторгнення Ігор Терещук одразу пішов до військкомату та 3 березня 2022 був зарахований на військову службу. Після проходження навчання був сапером. Улітку 2024 року лікувався у госпіталі, мав проблеми зі здоров’ям. Пізніше був переведений служити в іншу військову частину стрільцем-снайпером. 11 січня 2025 року старший солдат Ігор Терещук помер на чергуванні на позиції біля населеного пункту Улакли на Донеччині. У захисника залишилися двоє дорослих дітей, двоє онуків, мама і сестра.
Олександр Нех народився 16 квітня 1982 року у с.Слобідка. Закінчив місцеву школу та здобув кваліфікацію «оператора з ветеринарного оброблення тварин, препаратора ветеринарного» у Плужнянському професійно-технічному училищі № 33 Хмельницької області. Працював оператором котельні у Слобідській школі. Олександр став на захист України 27 лютого 2022 року. Був тяжко поранений у Бахмуті, проте після одужання продовжив захищати Батьківщину. Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Хрест доблесті». На жаль, солдат Олександр Нех загинув 13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання у курської області. Поховали військовослужбовця у рідному селі.
Валерій Тофоров народився у м. Березне. Згодом родина переїхала у Черкаську область. Завершивши навчання у школі, здобув професію електрогазозварювальника. Працював в Києві, де й познайомився з майбутньою дружиною. Згодом сім'я переїхала у село Дермань, пізніше у Здолбунів. Валерій працював різноробом. Воїн став на захист України у квітні 2024 року, служив у складі 42-ї окремої механізованої бригади. Захищав країну на Харківщині, Донеччині, мав позивний «Кот». Солдат Валерій Тофоров загинув 18 січня 2025 року на Донеччині. Йому було 45 років. Без батька залишилися син та дві доньки. Поховали військовослужбовця у селі Дермань Друга.
Сергій Гаврилюк, 1988 року народження, житель села Зірне. Сергій навчався у місцевій школі, здобув професію «столяр будівельний, верстатник деревообробних верстатів, паркетник» у Костопільському будівельно-технологічному технікумі НУВГП. Працював у ТОВ «Деревообробна компанія Зелений світ». До лав українського війська воїн був мобілізований 18 березня 2022 року. Службу проходив старшим сапером інженерно-саперної роти. Захисник загинув 15 січня 2025 року. Поховали воїна у рідному селі.
Сергій Солочинський народився у 1995 році, проживав у селі Рудка Демидівської громади. Захисник був молодшим сержантом, командиром відділення охорони взводу охорони роти. Мешканці громади живим коридором зустріли траурний кортеж з тілом Сергія Солочинського 22 січня біля церкви села Лішня. Далі похоронний кортеж вирушив до села Рудка. Церемонія прощання та поховання відбулася 22 січня на кладовищі села Рудка.
Болкун Олександр - житель села Мале Вербче Сарненської територіальної громади. Мобілізований у лютому 2022 року, служив у складі 35-го окремого стрілецького батальйону. На жаль, 13 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в Курській області 45-річний воїн загинув. Олександр був не лише справжнім патріотом, мужнім воїном і відданим сином України, але й людиною, яка понад усе цінувала свою сім’ю. Він дуже любив свою дружину та донечок, шанував матір, підтримував братів. Для багатьох він був взірцем людяності, доброти й турботи.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та побратимам загиблих. Низько схиляємо голови перед пам’яттю мужніх захисників.
