Як українська діаспора домагалася вшанування пам’яті Тараса Шевченка у США.
Як українська діаспора домагалася вшанування пам’яті Тараса Шевченка у США
...Кладу троянди до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні.
Велично виглядає монумент, вражаюче. Скульптор Леонід Молодожанин зобразив постать динамічною. Переді мною образ Шевченка майже рвійного, юного і водночас статечного, котрий благородною своєю поставою владарює над простором. Подих на якусь мить перехоплює, наче у хвилини, коли звучить Гімн Вітчизни...
Враз пам’ять розігналася єднати часи моїх дитячих та зрілих літ – від завзятого читання «Гайдамаків» під світлом гасниці у батьківській домівці й до доторку до сенатських дверей у Капітолії, до мого рукостискання із 42-м Президентом США Біллом Клінтоном в Айові... Перші спроби мої римувати – вони від Шевченка, і розуміння того, що слово – теж цінність і сила, й інструмент – від нього ж...
То справді так: тут передумаєш усе своє життя. І зміряєш свою дорогу до слова, завдяки якій ти і прийшов сюди. Воістину: все, що з нами відбувається, то є кара або вдячність долі за прожите...
Оцей прихід на площу, де домінантою архітектурного модерного доокола є бронзова фігура Поета, де зусібіч сходяться шляхи американської столиці, де найчастіше у Вашингтоні почуєте українську мову, де місце побачень і прощань, найщиріших освідчень в любові і зустрічей друзів,– оця можливість прийти сюди чи не є найщедротнішою віддякою за скромні твої кроки твої по земній дузі?
Тут Шевченко зображений молодим, і мені подумалося, що в Україні всюди пам’ятники Кобзарю – у вигляді старого діда в жупані чи кожусі, чи в грубезних накидках-плащах. Стоїть він похмуро, гнітюче, набурмосено, аж моторошно... Таким вимагала зображати поета радянська естетика соціалістичного реалізму, аби він виглядав непривабливо, як мужик, і відлякував. Ті пам’ятники – справжня монументальна кривда!
А всі покоління нащадків українських іммігрантів сприймають візуальний образ Тараса Шевченка саме таким, який утверджено вашингтонським пам’ятником.
Ціла епоха минула, поки українці у США довели, що вони – кипуча сила, вірна своїм національним устоям, яка шанує-береже ім’я пророка, котрий і на чужині з ними. В еміграції дух тисяч українців підтримували слово Шевченка і віра в Бога.
Боротьба за встановлення пам’ятника велася купно і без розбрату – так у рішучу мить проявився вищий національний гонор української громади. Рішення вшанувати Кобзаря таким способом – важливий крок і американської держави. Ним визнано, що українці пасинкували добро і гідність на тій землі.
Тому й нагороджені цим пам’ятником.
27 червня 1964 року під час його відкриття виступив колишній президент США Дуайт Ейзенхауер. Довірмося хронікерам: сто тисяч громадян слухали його, заповнивши довколишній простір...
«Дня 13 вересня 1960 року, коли я своїм підписом перетворив у закон ухвалу, яка уповноважувала будову цього пам`ятника, я вірив, що ви влаштуєте урочистість відкриття, яка відповідала б величі Тараса Шевченка, – так розпочав свій виступ Дуайт Ейзенхауер. – Цей день настав, і ось прийшли тисячі з усіх частин Сполучених Штатів; прийшли з Канади, з Латинської Америки і Європи та навіть з далекої Австралії, щоб ушанувати пам`ять поета, який так переконливо висловив невмирущу рішучість людини боротись за волю та її невгасиму віру в кінцеву перемогу.
Це порив прихильників волі, щоб віддати шану українському героєві…».
Бронзова фігура чемпіона волі, як називають Тараса Шевченка англомовні джерела, з’явилася завдяки організаційним зусиллям патріотів, об’єднаних у різні громадські й політичні організації українців, які ревно переконували керівників США у необхідності існування у столиці монумента Кобзарю.
«Оскільки це треба для них, це треба і Сполученим Штатам», – такого висновку дійшло багато видатних людей. Після знайомства зі спадщиною поета вони усвідомили його геніальність.
Президент Ліндон Джонсон писав: «Шевченко був більше, ніж українським діячем, – він був діячем світовим. Він більше, ніж поет, – він доблесний борець за права і свободу людини».
Президент Джон Кеннеді: «Мені приємно додати свій голос до вшанування великого українського поета Тараса Шевченка. Ми цінуємо його за титанічний вклад у культуру не лише України, але й усього світу. Його праця – велична частина всіх історичних досягнень».
Ще грунтовніше розуміння величі Кобзаря прийшло до американських урядовців, коли проводилася акція на підтримку видання у США поштової марки, присвяченої Тарасу Шевченку.
Кампанію розпочав на початку 60-х років автор марки художник українського походження Михайло Бабій із Клівленда (штат Огайо). Ініціатор подав на ім’я найвищого керівника американської пошти відозву, підписану 448 громадянами українсь¬кого походження – знайомими митця. У тексті послання він наводив такі аргументи: «Шевченко як найбільший український поет, борець за свободу народів, як трибун демокра¬тії і гуманізму, що всією силою генія ненавидів тиранію, деспотизм і поневолення, заслуговує на те, щоб його в Америці відповідно вшанува¬ли. Тим більше що Шевченко ідеа¬лізу¬вав Америку з її свободою і законами».
Завдяки зусиллям українців із творчістю Тараса Шевченка ознайомилися видатні люди США, що дозволило їм сформулювати свої про думки про її значення та підтримати акцію.
Сенатор Томас Додд: «Шевченко, в першу чергу, належить українському народу. Але, у великому смислі, він належить всьому людству. Ми шануємо його як борця за свободу, який натерпівся через переслідування та утиск. Ми схиляємося перед ним, як перед спільним героєм і як моральною опорою всіх часів».
Конгресмен Елвін Бентлі: «Нам усім відома натхненна ідея, яку Шевченко, сучасник Авраама Лінкольна і пошанувальник Джорджа Вашингтона, дав українській нації і людям інших країв».
Конгресмен Даніель Флуд називав Шевченка всезагальним символом боротьби за свободу у світі.
Сенатор Хуберт Хемфрі: «Його життя і творчість відіграли величезну роль у формуванні українського національного почуття. Його ідея національного самовизначення і демократичної влади залишається світлим орієнтиром сьо¬годні...»
Чи сподівався художник на позитивне рішення стосовно друку марки? Безперечно, адже його заклично вабив аналог: у серії марок про визначних мислителів уже була видана подібна на честь першого прези¬дента Чехії Томаша Масарика. Закликав до цієї справи теж мешканець Клівленда Карел Заграднічек, який зібрав 48 тисяч підписів американських чехів.
Михайло Бабій з однодумцями також добився, аби спочатку муніципалітет Клівленда звернувся до головного поштмейстера США із проханням випустити марку.
Але інші українські громади виявилися пасивнішими...
Зенон Винницький у газеті «Гомін України» за 16 жовтня 1965 року зазначає з цього приводу: «Звісно, якби посадники і міські ради тих великих міст Америки, в яких є значні українські громади, пішли слідом за Клівлендом, тоді б можна було ставити проблему на форумі губернаторів, а відтак, можливо, і в конгресі США».
Надалі Михайло Бабій обирає іншу тактику, аби не бути залежним, за його словами, від «наших людей і їхніх капризів».
Як відзначала газета «Українське життя», «він задумує здобути американську суспільність і через неї вплинути на урядові чинники у Вашингтоні».Відтак звертається до мерів міст, губерна¬торів, окремих впливових громадян.
Один за одним губернатори апелюють до генерального поштмейстера США. Показовим у цьому є лист керівника Нью-Джерсі Річарда Г’юза: «Саме Тому, що громадяни українського походження цього штату слушно гордяться Тарасом Шевченком, найбільшим українським поетом, трибуном демократії і гуманності, який також з усією силою ненавидів тиранію і невільництво, мріяв про таку волю і справедливість для України, яку створили для Америки Джордж Вашингтон і Авраам Лінкольн, і Тому, що президент Ліндон Джонсон у своїй декларації визнав, що «Шевченко заслуговує на почесті», і Тому, що американські громадяни українського походження, котрі живуть у США, вносять петиції до генерального поштмейстера, тому я, Річард Дж. Г’юз, пропоную, щоб генеральний поштмейстер видав поштову марку Тараса Шевченка».
Зрештою зусилля Михайла Бабія підтримали губернатори 15 штатів, 134 члени конгресу, п’ять мерів, п’ять керівників американських університетів, 15 тисяч громадян.
22 травня 1967 року конгресмен М. Фієн повідомив Михайлу Бабію, що громадський марочний комітет дорадників при генеральному поштмейстерові США запланував видання марки на 1968 рік. Такому рішенню передувало звернення М. Фієна до генерального поштмейстера США Л. О’Браєна: конгресмен просив останнього поставитися прихильно до вирішення справи, у якій він, М. Фієн, надзвичайно зацікавлений.
Однак марка тоді так і не була надрукована...
Проте активна діяльність Михайла Бабія допомогла жителям США усвідомити велич і значення творчості Тараса Шевченка. Художник хоч і був розчарований, проте зазначив у своїй книзі «Спадщина Т. Шевченка і наша акція за його марку»: «Всі документи з величезної акції за видання на честь Шевченка американської поштової марки дають наочну картину про неоцінимі скарби Шевченкової спадщини з його діяльности як високої кляси мистця-маляра і графіка, якого називали другим Рембрандтом, як геніального поета і як великого державного мужа, який запалював український і другі народи до боротьби за встановлення в світі гуманітарних законів співжиття і вільної творчости кожного народу, його суверенітету…»
Час для марки настав у 1976 році, але це було не урядове видання – її випустив Український музей-архів у Клівленді разом із конвертом із зображенням пам’ятника Шевченку у Вашингтоні. Тоді ж Український конгресовий комітет Америки в Чикаго видав марку «Шевченко і Вашингтон» у філателістичному блоці, присвяченому визначним українцям.
...Кладу троянди до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні.
Стою перед Вершиною і вклоняюся їй.
Віктор Мазаний
Вашингтон¬ – Рівне.
На фото: Марка, присвячена Тарасу Шевченку. Художник Михайло Бабій, Клівленд (США)
