Що таке душа? Чи не кожен, рано чи пізно, задається таким питанням. У нас постійно виникає щось своє. Єдиний мінус – цей термін не матеріальний.
Душа - це поняття, яке можна розглядати з релігійної, філософської, та інтелектуальної точок зору. Кожний народ цей термін тлумачить по-своєму. На мою думку, коли мова заходить про душу, ми розуміємо щось особисте, індивідуальне, щось сокровенне, священне. Вислів «плюнути у душу» означає зачепити найважливіше, те, що знаходиться глибоко всередині нас.
Зустрічала й таке твердження: душа - це наша оболонка, у якій ми знаходимось. Хочу не погодитись, бо, на мій погляд, душа включає в себе всі наші відчуття, емоції і не тільки. І насправді душа не може знаходитись ззовні без захисту… Вона - ніби самі ми та наш оточуючий світ. Можливо, наше підсвідоме «я». Коли люди говорять «людина з великою душею, з великим серцем», то мають на увазі добру людину та її хороші, у першу чергу, вчинки.
Душа – це, безумовно, без будь-якої форми частинка нас. Якщо провести паралель і зачепитись за співвідношення серце-душа, то які ми вкладаємо тлумачення у поняття «серце»? Дуже важливо, щоб кожна людина мала серце. Звичайно, це визначення не в прямому сенсі, але якщо людина безсердечна, то це - людина без душі…
Отож, мені здається, що можна у чомусь погодитись з китайськими міркуваннями, що душа знаходиться у шлунку, але тримає у собі справді людські риси і одна з них - доброта та турбота про інших.
Душа – це філософське поняття. Я розумію це так, що це - частинка людини, яка змушує бути людиною, а не навпаки.
Потрібно також говорити й про рівні душі. Адже якщо порівняти людину на різних рівнях розвитку, звичайно, починаючи з немовляти, дитини, то згадуючи народний фольклор, дитина – це чиста душа. А тепер візьмемо дорослу людину. В залежності від того, де ця людина проживає, і дивлячись, яке у неї оточення, середовище - усе це впливає на душу і її розвиток.
Люди часто тлумачать душу через релігію чи філософію. Можна ввести ще одну пропозицію, яка розглядається на рівні інтелектуальному. Адже все залежить не тільки від того, де народитись, але й як розвиватись і куди рухатись по життю. Адже можна сміло говорити, що дитина, яка, наприклад, годує тварин, а не знущається з них, має більшу душу, ніж великий директор-егоїст, який не розуміє слів «доброта» та «благодійність».
Відповідно, про те, що душа існує, ніяких заперечень бути не може. А щодо душі у тварин, то в залежності від розвитку вона у них також може існувати. У даному випадку можна стверджувати про не релігійне поняття, а інтелектуальне. Не дарма ж, мабуть, виникла версія Дарвіна, хоч багато хто і вважає її не правильною.
Надія ДЕМ’ЯНЧУК
