Рядки поезії написала Анна Лимич.
Ти в Небо пішов, ніби в розвідку, – як там у небі?
Солоні і світлі, мов душі, сумують віки.
Чи знаєш ти, як нам? І як нам прожити без тебе?
Торкнутися б ніжно твоєї живої руки…
Вона – як місток поміж темними прірвами світу.
А промінь від серця – стеблина від свічки, тремтить.
Усе, що було як божественне втілення світла,
Здиміло у полум’ї смерті, згоріло, горить!
Криваву ріку, що текла, як з гори, безкінечно,
Нітрохи спинити тоді не змогли береги.
Ти ж тільки у розвідку йшов, та до жаху безпечно!
Бо там гірші звірів – живуть на землі вороги.
Вернися, вернись! Що – у Небі, розкажеш пізніше.
Для нас основне – рідний голос почути з безмеж.
Ти зможеш, ти знаєш, як все повернути. Ти інший!
Ця жертва твоя – як і ти, найдорожча, без меж.
Ніщо не заживить крізної – до космосу! – Рани.
Як атомний вибух! І попіл холодний мовчить.
І янголи чорні, і каїни, демони, канни…
І плаче Господь, бо сьогодні найбільше болить.
На фото - Богдан Гордійчук
Нагадаємо, на війні загинув син відомої рівненської журналістки та письменниці Людмили Марчук Богдан Гордійчук.
Богдан Гордійчук народився у селі Золотолин тоді ще Костопільського району. Тут же пішов у школу, а згодом сім’я переїхала у Рівне. Тож продовжував навчання вже в рівненських школах 9, 2 та 10.
“Богдан народився у родині інтелігенції: тато — ветлікар, я — викладала в інституті та працювала в журналістиці. Тож і виховання він мав особливе. Це були часи Перебудови, ми зняли червоних ідолів, потрібно було їх кимось замінити. То для нього заміною стали книги — пригодницькі романи, історичні твори. Він багато читав про козацтво, про нашу історію. Навчався у музичній школі, грав на бандурі. Так і виріс творчим, патріотом та з незгасаючою жагою до дій та життя,” – розповідає мама Героя Людмила.
Богдан продовжив навчання в автотранспортному технікумі. Проте відчував себе не на місці – шукав справжнє покликання. Пробував себе в журналістиці, рекламі, мав чудові задатки менеджера. Займався реалізацією каменю, працював менеджером у “Вікна Steko”, в останній рік працював у службі таксі 305
“Це був 2014 рік, як раз після Іловайська. Богдан зателефонував мені, мовляв, поїду в Білорусь, зароблю грошей, бо щось з тим каменем не йде робота. Як виявилось, тоді він вперше мене обманув. Бо вже за певний час зізнався: “Мам, якщо ти стоїш, то сядь. Я в тренувальному таборі в Новограді-Волинському.” А у жовтні разом з бійцями УНСО вони поїхали на Схід. Як згадаю тих хлопців на присязі: всі змотивовані, підготовлені, очі сяють — сіль нації. Вони рвалися в бій, бо точно знали заради чого туди йшли,” – продовжує Людмила.
Лише тоді мама пригадала, що синові пророкували військове майбутнє, казали, що він природжений воїн. Та й сам Богдан змалечку мав дошку, де були виліплені численні фігурки козаків, польських крилатих лицарів — і кожна була особлива, відрізнялася від інших. Тоді мама бачила в синові задатки скульптора, а виявилось, що це були перші несвідомі, дитячі відпрацювання військової тактики.
Рік Богдан відвоював у зоні АТО, коли ж повернувся додому — одружився, народився син Степан. Тато був для хлопчика справжнім всесвітом.
“Богдан знав, що буде велика війна. Тож з хлопцями своїми домовилися, що у випадку початку зустрічаються в певному місці — захищати столицю. 24 лютого він розрахувався з роботи, а вже 25 був у Макарові під Києвом. Коли ж рашисти відступили, їх — найкращих з досвічених — відібрали в бригаду спецпризначенців. Син намагався вберегти мене від тих подій страшних, які відбуваються на війні. А коли звільняли Херсон, син зізнався: “Мам, у мене ноги стерті в кров, я вже роззувся, бо ми пішки пройшли всю Херсонську область, а вже за нами йшли інші. Але я такий щасливий звільняти рідні землі.” – розповідає Людмила.
Остання операція відбувалася на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Бійці повертались у гарному настрої після вдало проведеної операції. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну. …
