Про це рівнянка Людмила Марчук написала на своїй Fb-сторінці.
«Поділюся своїм сокровенним. В цю важку для мене першу декаду січня мій син явився мені у сні двічі. Перед роковинами мить: я побачила його лице і одне-однісіньке слово "Ідіть..." Все зникло. Подумавши, я зрозуміла, що все роблю правильно. Коли ж 3 січня усе в один день відбулося - панахида, відвідання могили, жалобний обід і День пам'яті в музеї (вийшов сюжет на ITV), подумки просила у сина: "Приснись мені, синку. Дай хоч знак, як тобі? Відреагуй на те, як ми тебе провели у вічне життя. Дай натяк про подальше проходження твоєї душі. А, може, ти вже знову на Землі в новому тілі?" Таке думалося. Праглося. Це не божевілля. Я переконана, що душі тих наших воїнів, яким передчасно вкоротила віку ця страшна війна, дуже скоро підуть на нове втілення, у нове народження. Вони не завершили своїх справ, прагнень, мрій. А тому не заспокоєні. Їм мають дати право на гідне продовження... Хотілося, щоби втілення душ наших Героїв, наших пасіонаріїв було в Україні. І хотілося б, аби в новому житті їм не довелося знову бути воїнами і вмирати на полі бою розірваними на частки. Хотілося б, аби вони постали для творення нової України. Чистої і справедливої. Високодуховної. Світлої. Кольорової - у вишиванках, наших піснях і споконвічних народних традиціях.
Я вже було і втратила надію на те, що син насниться. Потроху стала займатися своїми книжковими справами. І от несподівано вчорашнього ранку син розбудив мене барабанами. Так-так. В естрадних гуртах завжди присутній такий музикант, який завзято задає ритм. Описати це важко. Син показав мені настрій. І цей настрій був бадьорий і веселий. Його чудова широка усмішка і така потужна енергія, вкладена у відбиття ритму... "Спасибі, синку!" Повірте: весь день усміхалася. Вірю в нашу перемогу. Вірю у щасливе синове втілення. Вірю у його реалізацію в творчій професії. Хочеться вірити!
Що примітно: сон прийшов у той день, коли Оксана Фусик запросила мене на зустріч зі своєю мамою - бандуристкою Людмилою Василівною Фусик, яка колись навчала мого Богдана грі на бандурі. Дуже його любила і донині пам'ятає його ручку та чудовий слух і перші виконавські успіхи. Вчора ми про нього багато говорили й згадували. Плакали.
Богдан за свого життя товаришував із музикантами. До одного з них я зразу ж і зателефонувала. Удвох пораділи гарному видінню. Дай, Боже! Ю
На фото - Богдан із Дімою (Крабсом) і Степаном - фото 2022 р. Вже йшла війна. А кілька років тому... за барабанами Степанко, якого фотографує тато!».
Нагадаємо, Богдан Гордійчук, Василь Удодик, Олександр Ліщук та Юрій Кузьмич загинули разом на Харківщині неподалік кордону з РФ.
Богдан Гордійчук народився у селі Золотолин колишнього Костопільського району, а потім його сім’я переїхала в Рівне. Після школи навчався в автотранспортному технікумі. Потому працював у різних сферах, з 2014 воював у зоні АТО.
4 січня на світанку 39-річний старший солдат Богдан Гордійчук загинув, коли з побратимами повертався з операції на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну.
