Руслан Оводюк народився 5 червня 1984 року в Рівному. Навчався у місцевих 14 та 6 школах. Після школи пішов працювати на будівництві, а згодом започаткував власну справу в цій галузі.
"Коли ми одружилися, у мене було двоє діток. Він прийняв їх як своїх рідних, разом народили іще одну дитину. Згодом народилися внуки — їх у нас четверо, чекаємо на п’ятого... Руслана мобілізували на початку січня 2024 року. Весь час він запевняв, що все у нього добре, що з ним все в порядку, більше розпитував про дітей, казав: “Наташа, все нормально,що ти переживаєш? Краще розкажи, що там малеча.” Він мав золоті руки, був дуже роботящий — це наслідував від матері. Але найбільше дбав саме про дітей”, - розповідає дружина Героя Наталія.
Діти та онуки — найбільше, що цінував та любив Руслан у житті. Він віддавав їм все, нічого не шкодуючи. Про службу Руслан рідним не розповідав, беріг їх від нервів та переживань.
“Він нічого не говорив, все тримав у собі. Я навіть не знала, де саме він служив, навіть в якій області. Іноді казав, що не матиме зв’язку, але навіть не говорив, що йде на завдання. Іще 7 березня ми розмовляли, 8 числа я чекала від нього вітання, але зв’язку не було. Не з’явився він ні 9, ні 10 березня, а вже 11 нам повідомили страшну новину", - продовжує Наталія.
39-річний солдат Руслан Оводюк загинув 8 березня 2024 року, гідно виконуючи свій військовий обов’язок на Донецькому напрямку.
Поховали Героя на кладовищі “Нове”...
