.jpg)
.jpg)
Історію родинної зустрічі бійців на передовій розповідає служба зв’язків з громадськістю 23-го інженерно-позиційного полку.
Віктор Васильович долучився до лав захисників України влітку 2024 року, підписавши контракт. З того часу він проходить військову службу у 23 інженерно-позиційному полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України на посаді санітара медичного пункту.
У спілкуванні скромний, стриманий, неговіркий. Звичайний хлопець, звичайна біографія: народився у Корецькому районі, після закінчення у 2014 році дев’ятирічки в рідному селі вступив до Рівненського державного базового медичного коледжу.
Отримавши диплом, працював акушером у фельдшерсько-акушерському пункті в сусідньому селі на Рівненщині, а згодом став фельдшером. За шість років сумлінної праці здобув пошану в місцевих жителів.
«За роки роботи отримав непогану практику, багатьом довелося надавати допомогу. Люди й досі кличуть повернутися», – посміхається співрозмовник.
Наприкінці 2023 року Віктор одружився. Коли повідомив дружину Людмилу про те, що вирішив іти до війська, та його підтримала. Після підписання контракту і проходження курсу базової загальновійськової підготовки солдат Віктор Васильович служить у 23 інженерно-позиційному полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України на посаді санітара медичного пункту.
Про виконання бойових завдань на Сході Віктор говорити не любить.
«На фронті багато різного бувало. Маю думку, що це не те, що варто виносити на загал. Я – медик, мої обов’язки – надавати першу допомогу пораненим побратимам, допомогти евакуювати їх у безпечне місце. Накласти турнікет, перев’язати рану, вивести бійця з кризового психологічного стану... Там я переважно виконував свою роботу, до якої звик, – щоправда, вже в екстремальних умовах. Звісно, став у пригоді мій до армійський фельдшерський досвід, а також ті знання, які отримав на базовій загальновійськовій підготовці», – розповів солдат.
Віктор поділився лише одним, але зате для нього найяскравішим спогадом з перебування на Сході. Це була зустріч із батьком. Його тато, Василь Іванович, колишній прикордонник, пішов добровольцем захищати Україну від російського агресора в березні 2022 р. Службу батько несе в одному з підрозділів 23 інженерно-позиційного полку.
«З татом я до того не бачився вже цілий рік. Коли він приїжджав додому у відпустку, я якраз проходив базову підготовку, тож тоді ми не змогли зустрітися. Тепер же доля розпорядилася так, що ми опинилися на одному напрямку вже не тільки як батько і син, а як однополчани. Весь термін моєї ротації ми жили разом. Згадую цей час із приємністю», – згадує Віктор.
«Моя мрія – перемога. Хочу повернутися до мирного життя, до своєї роботи. Але знаю, що зараз я повинен бути тут, у війську. Мій обов’язок – разом із побратимами захищати свою країну, боротися за майбутнє свого народу», – говорить медик.
Батько і син продовжують нести службу в рядах 23 інженерно-позиційного полку, кожен на своєму посту. Нещодавно за зразкову службу учасника бойових дій, санітара медичного пункту Віктора Васильовича нагородили полковим коїном і почесною грамотою.
