Юрисконсульт Рівненської обласної лікарні Павло Руденко під псевдонімом Борислав КолиЯк написав книгу про заробітки у Польщі.
«Щоденник українського поляка» - це дебютна книга автора, хоча пише він з 2016 року. До цього часу видавав свої оповідання в літературних журналах. А ще Павло з тих авторів, хто пише спершу на папері, і лиш потім переносить все у цифровий формат.
«Щоденник українського поляка» - це книга про українців, заробітки, пригоди, бельгійське весілля сестри та такі знайомі багатьом перипетії з перетинанням кордонів.
Як писалась книга, скільки в ній автобіографічного та хто підтримував й допомагав з виданням, читайте в нашому інтерв'ю з Павлом Руденком.
- Багато хто їздить на заробітки, але мало хто про це пише книги. Як народився ваш текст?
- Період заробітків в моєму житті був у 2017 році. Вирішив поїхати з кумом на заробітки після того, як звільнився з роботи у Центрі соціального обслуговування в Рівному. Це була шаблонна робота, на якій я почав деградувати, плюс був тиск начальства. Так і виникла ідея спробувати роботу за кордоном.
Коли ми їхали, ще не було безвізу, але коли повертались, вже був. Книга про заробітки в Польщі, але завершується вона історією з Бельгії - там сестра виходила заміж. Найцікавіша історія якраз наприкінці, коли ми повертались з Бельгії. Цей шлях був дуже довгий, ніби з Австралії, ще й сповнений пригод на кордоні.
Коли я їхав у Польщу, я не думав, що писатиму книгу. Хоча це щоденник, я не вів там щоденник. Я писав по пам'яті постфактум. Підштовхнула мене написати свою книгу автобіографічна повість Кузьми «Я, "Побєда" і Берлін».
- Звідки Ваш псевдонім Борислав КолиЯк? Він новий чи ви вже писали з ним якісь літературні тексти?
- Я вже писав під цим псевдонімом раніше. Саме завдяки йому ми з дружиною познайомились. Олександра тоді підробляла редактором літературного журналу «ЛітераТ». Вона побачила цей псевдонім. Так, по суті, ми познайомились. Історія псевдоніму проста: «Борислав» я взяв з відомої повісті Івана Франка «Борислав сміється», яка мені дуже подобається. Оскільки саме цей псевдонім став доленосним для нас з дружиною, я продовжив під ним писати. До речі, сина ми також назвали Бориславом. А друга частина «КолиЯк» - це просто гра слів. Перша версія взагалі була трохи довша «КолиНемаШо». Але я його вирішив скоротити.
- Розкажіть про свій шлях до видання книжки? Чи доводилось самому його пробивати чи був хтось, хто допомагав?
- Спочатку я відправляв текст в різні видавництва. Але, ви самі розумієте, нікому невідомого автора ніхто брати не буде, хіба що тобі пощастить. Наше рівненське видавництво «Формат-А» мені вперше порекомендувала письменниця, авторка пісень Валентина Люліч. Також радився з колегами. Так минув місяць-другий і ще одна людина мені порекомендувала цього видавця. Я подумав, якщо вже дві людини з літературної сфери рекомендують, то варто спробувати. Самі розумієте, видаватись своїм коштом це недешеве задоволення.
- То Ви книгу видавали за свій кошт?
- Так, видав за власний кошт. Колись в 2016 році відомий письменник з Рівного Макс Кідрук не рекомендував мені так робити. Ми тоді мали переписку, бо я консультувався з приводу видання книги вже тоді. Макс вважає, що письменника мають знайти видавців, а видавництво за власні гроші - це графоманство. Можливо, в його словах і є частка правди, але, на мою думку, варто самому собі почати прокладати шлях. Ти можеш відправляти по видавництва тексти і, можливо, тоді з першого чи з десятого разу пощастить, а може ніколи не пощастить. Я не ставив собі за мету заробіток, просто хочу донести до рівненських людей свою творчість.
- Як творилась сама книга: ідея формату, обкладинка, дизайн?
- Книга творилась вже у співпраці з видавцем Миколою Дятликом. Саме він порекомендував дизайнера. Це Ігор Попов. Обкладинку ми також з ним узгоджували. На обкладинці - прапор Польщі та Бельгії. Також тут зображена Познань та Брюгге.
- Скажіть, чи Ваш головний герой на 100% біографічний, чи щось йому доводилось домальовувати?
- Це чиста автобіографія. Все без цензури. У книзі є алкоголь. Але навіть моя вчителька Валентина Миколаївна Зарудська, яка редагувала текст, казала, що тут немає чого приховувати, бо це звичайна доля заробітчанина. Тобто ти 5 чи 6 днів працюєш по 12 годин. І якась пляшка пива - то вже твій відпочинок. Цікаво, що ми були першими українцями на цьому заводі. Але ставлення з боку поляків було більш-менш... Були казусні ситуації: як я їхав зайцем в автобусі і ледь не отримав штраф, історія про те, як аналізи здавали перед роботою під час медичного огляду. У книзі є смішна історія про те, як господар будинку постійно міняв паролі до Wi-Fi, коли ми підключались. А через тиждень ми знову в нього його випрошували.
- Як люди, які з вами працювали, ваші колеги, поставились до того, що вони раптом стали героями книги?
- Одному сподобалось, я точно знаю. Ще одному я відправив, але він нічого не відписав поки. Наприклад, моїй сестрі з Бельгії, весілля якої я описував, не сподобалось. Але я розумію чому. Ми з її чоловіком не знайшли спільної мови. Просто бельгійці дуже специфічні. Але всі хто читали, пишуть гарні відгуки. Друзі кажуть, що це досить просто подана і цікава книга.
- Які книги мотивували вас на створення «Щоденника українського поляка» у жанрі автобіографії?
- Це книга Андрія Кузьменка «Я, "Побєда" і Берлін», а також Чарльза Буковскі «Поштамп». Книга Кузьми - це чисто гумористичний стиль, а Буковскі - чиста правда. Я писав свою історію за принципом, як чую, так і пишу.
- Над чим зараз працюєте?
- Оскільки вже третій рік я працюю юрисконсультом в медичній сфері. Починаючи з реформи, яку запровадила Уляна Супрун, я бачу, куди воно все рухається. Тому, можливо, я напишу іншу книжку про медичну реформу зсередини. Також зараз пишу оповідання в стилі містики, бо конкурси, в яких я беру участь, наприклад платформа «Бабай», «Стос», саме з такою тематикою. Я до речі, маю ютуб-канал. Там записані кілька відео начитки моїх оповідань. Начитує їх дружина.
- Де продається книга? За скільки її можна придбати? Де знайти Вас, щоб отримати її з автографом?
- Книгу можна придбати у мене. Розповсюджую її через друзів та близьких людей, часто сам приходу на події та розповідаю про неї людям. Так і продаю. Коштує вона по собівартості 77 гривень. Останній, кому я відправив книгу - це учасник «Ліги сміху» Олександр Сердюк, відомий як «Інародний театр абсурду Воробушек». Він гуморист, думаю, оцінить.
- У вас була дуже цікава презентація книги з візком польських продуктів. Розкажіть, що це було?
- У мене вже було дві презентації. Одна в Рівненській обласній бібліотеці для молоді. Друга в бібліотеці на Лебединці. Друга, до речі несподівано, але дуже приємно, відбулась під час Національного тижня читання. На першій бібліотеці ми використали піддони як символ моєї роботи в Польщі. На другій презентації - це вже був продуктовий візок. Ми влаштували вікторину з питаннями про Польщу та Бельгію і за правильні відповіді роздавали такі презенти. Особливо оцінили таку ідею студенти.
