Понад 160 днів провели на передовому рубежі під Покровськом нацгвардійці на псевдо Текіла і Повар. Ворог обстрілював їх з мінометів, намагався вбити дронами, вогнем артилерії і вибити їх штурмами піхоти.
Майже півроку гвардійці не лише вели спостереження, допомагали евакуювати інших і відбивали атаки, а і знищували ворога у стрілецьких дуелях, повідомила Військова частина 3045 Національної гвардії України у ФБ.
На визначену позицію гвардійці на псевдо Текіла, Повар і Музикант заходили втрьох. Вони добре замаскувались, і це дозволило їм довгий час залишатись непомітними для росіян. Окрім спостереження і розвідки, вони надавали допомогу побратимам, яких евакуювали після отриманих поранень. Поранених і виснажених бійців доводилося переправляти з ризиком для власного життя – під обстрілами та наглядом ворожих дронів. Втім згодом противник з’ясував місцезнаходження гвардійців, і тоді почалось справжнє пекло. Оборонців накривали з мінометів, атакували дронами та вогнем артилерії, штурмували силами піхоти. В одному бою Музиканта поранило, і його евакуювали. Повар з Текілою залишились вдвох. А згодом шляхів для відходу вже не стало.
Побут був максимально простим: мінімум речей, постійні чергування, жодного демаскування. Поки один на спостереженні, інший відпочиває або готує їжу. Воду брали з найближчого джерела, пересувалися лише в сутінках, щоб не видати позицію ворожим дронам. Нечасто холод і морок окопу вони намагались порушити окопною свічкою. Вона додавала трохи світла і тепла у сувору реальність війни. Почорнілими і втомленими пальцями гвардійці зробили хрест і молились, коли, здавалось, що виходу немає. І це додавало сил.
«Найважче – мінометні обстріли, коли укриття розбирається прямо над головою. Вижили завдяки дисципліні й чіткому виконанню наказів. На позиції головне – вода, боєкомплект, медицина і підтримка побратима. Коли ставишся один до одного, як до брата, можна витримати багато», – говорить гвардієць на псевдо Повар.
Він уклав контракт з Національною гвардією одразу після строкової служби. Ці майже півроку пліч-о-пліч з побратимом Текілою. Мотивували і допомагали вистояти думки про рідних і відповідальність за напарника, каже він.
«Під час обстрілів може зникнути все, тому вода, ліки й запас провізії критично важливі. А триматися допомагали думки про рідних. Я знав, що колись діти спитають, що я робив, коли прийшла війна. Саме ця думка не дозволяла зламатися. Ми стояли заради своїх рідних і своєї землі».
Зв’язок з рідними підтримували через радіостанцію командира, коли той прикладав її до мобільного телефону. Під час оборони свого рубежа кожен з них отримав не одну контузію, нерідко з ворожою піхотою виникали справжні дуелі, де все залежало від особистої швидкості, влучності і навченості. З кожної з цих перестрілок Текіла і Повар виходили переможцями. Лише нещодавно обстановка дозволила провести ротацію. Під ворожим обстрілом до них пробилися побратими, які і замінили незламних оборонців.
Втомлені, але нескорені вони вийшли до своїх. Зараз вони відновлюють сили та готуються передавати бойовий досвід побратимам. Бо хід війни вирішує не лише зброя. Все залежить від людей: сміливих, сильних, рішучих і навчених.
