.png)
Волонтер, громадський діяч Віталій Дейнега написав на своїй FB-cторінці пост, у якому згадав полеглого воїна-рівнянина Костянтина Юзвюка.
Публікуємо текст без змін:
"Мій друг Саша Махов написав пост, який вже понад два роки не йде з голови. Він називався «Як ти?». Потім Саня загинув. Спільні друзі оглядали тіло і підтвердили, що це він. Але загинув він, коли було гаряче, тому труна була закрита.
Як ти?
Я в порядку.Я живу в центрі Європи в своєму рідному Києві, в якому я народився. Коли гуляю пса і по місту летять ракети, ми вже не ховаємось та й пес уже не сильно гавкає.
Я в порядку!
Я гетеросексуальний сорокарічний самодостатній розлучений чоловік. У мене немає дітей. А зараз планувати їх чи витрачати сили на стосунки не бачу сенсу. Та й та частина мене, яка вміла відчувати любов, ніби зникла десь в 2022-му і всередині просто порожньо. Я нікого не хочу. Мені добре самому. Я в порядку. Чесне слово.
Як ти?
Я пережив за ці роки стільки зрад і зі стількох неприглядних сторін побачив людську істоту, що сильно розчарувався в нас, як у біологічному виді. Але це я теж прийняв і примирився. Я в порядку, чесно.
Я зробив те, що тисячі мене просили – пішов у владу і працював там з віддачею, якої не пам'ятаю з 2014-го. І бачив, що під час війни нашу армію обкрадали ті, кого багато хто вважає мессіями і носить на руках. Але я подорослішав і лишився собою навіть в умовах дещо перевернутої реальності. В порядку, одним словом.
Я 10 років життя поклав на те, щоб ми не програли у цій війні. Але цього завжди замало і зараз люди, для яких війни 8 років не існувало, пробують сказати мені, як жити. Бо війна щоразу нова і щоразу треба доводити щось комусь. В першу чергу собі. Це не дуже справедливо. Але я з цим вже теж примирився і розумію що робитиму далі. Для всіх нас, але, в першу чергу, для себе. Я в порядку.
Колись на мітинг за Стерненка в Одесі я підвозив хлопчика з Рівного. Його звали Костя Юзвюк. А місяць назад він загинув. Йому було 23. На прощанні в крематорії його мама читала заповіт. Там було таке: «...тепер можете сказати, що я помер, бо не їв м'яса...» і всі посміялись. І похорон був такий світлий-світлий. Його мама трималась дуже добре і не дала нам впасти в чорний сум. А зараз я повіз ампулу з його прахом в місце, про яке йому тоді по дорозі міг розповідати. Він любив подорожувати і йому б тут сподобалось. Але цього вже не буде. Бо його нема. А коли я поклав руку на труну, то побачив, що під ковдрою лише частина тіла і нема, як мінімум ніг. Але я в порядку. Чесно. У мене все добре.
Я бачив і бачу, що війна – це море горя і парад лицемірства. І останнє стає ще більш огидним на фоні першого. На війні ти розумієш, що таке влада – влада це вирішувати, кому жити, а кому – ні. А ще на війні немає справедливості і купа людей гине ні за що. Бо хтось комусь набрехав у зведенні, а хтось побоявся прийняти непопулярне рішення і зберегти їх. Але на війні це нормально. Та і у мене все нормально. Можна сказати добре.
Моя мама через свою впертість трохи не врізала дуба пару тижнів тому. Я все розрулив і організував їй всю потрібну медицину. При цьому якось практично нічого не відчував. Просто робив, що потрібно і все. І тепер вона в порядку. Та і я теж.
Я вперше в житті сів на антидепресанти, але на всі мої кризи наплювати навіть мені самому, бо коли бачиш ціну, яку платять інші - стає соромно жалітись. А потім я побачив теж саме у військових: кожному здається що він робить недостатньо. Крім мертвих – до них єдиних у нас питань і претензій нема. Ну, тобто практично нема, вже бачив як докопуються і до них, але поки рідко. А одне одного і самі себе ми непогано гриземо. Але я нормально. В порядку, я б сказав.
Я, чесно, в порядку. Можливо, більше ніж будь-коли в житті. Думаю, що я стійкіший, сильніший і самодостатніший, ніж будь-коли. Я більше не боюсь самотності і спокійно повертаюсь в квартиру де мене чекає лише пес. Не тому що я не можу мати стосунків, а тому що не хочу їх мати зараз і не вибираю цього. Я в порядку.
Я нарешті плюс-мінус прийняв себе і мені, як і раніше не важливо хто що про мене думає, окрім людини в дзеркалі. Після 40 прийняв свої недоліки і, все так же, роблю багато речей в останній момент, але вже не корю себе.
Мої мрії навернулись об початок війни: від сім'ї до кругосвітки, від мрій про майбутнє до значної частини майна. Але я вже стільки разів перевинаходив себе, що навіть не дуже сильно парюсь про це. Я цілком ок.
Але це моє «в порядку» - написане шрамами на тілі і душі. І, коли кількість шрамів така, що нових ти вже просто не помічаєш – то значить ти став сильним і стійким. Бо у страти шляхом тисячі порізів є один недолік. Якщо людина після неї таки виживає, її вже важко буде вбити чи травмувати.
Я думаю, що кожен з нас дуже далеко зайшов у своєму «нормально» і в цьому «нормально» є дуже багато болі, смерті, поту, крові і сліз. Але ще у ньому є дуже багато сили і стійкості, спокою та дорослого прийняття життя та себе.
І я не просто так пишу цей пост. Вважайте його тізером для чогось дуже важливого. Не спойлеріть, якщо знаєте, про що я. Почекайте - ще зовсім трохи.
___
Мене звати Віталій.
І у мене все добре. Я в порядку.
А як у вас? Тільки чесно. І що за вашою відповіддю стоїть?".
Нагадаємо, 21 липня, рівняни провели в останню земну дорогу мужнього Героя України - Костянтина Юзвюка.
Костянтин був зооактивістом, волонтером, учасником спортивних заходів, свідомим громадянином своєї країни, проводив масу акцій і одразу пішов захищати країну. Він віддавав все до останньої копійки аби допомогти зберегти країну. І він віддав найцінніше - своє життя…
16 липня 2024 року 23-річний солдат Костянтин Юзвюк отримав поранення під час бойових дій на Запорізькому напрямку. На жаль, 18 липня наш захисник помер від отриманих травм у лікарні…
