Ігоря Муравйов - український скрипаль, дириген, лауреат міжнародних конкурсів та премії В'ячеслава Чорновола. Перша скрипка Австрійсько- Українського оркестру K&K Symphoniker. Стипендіат Президента України, що виступає в Україні та країнах Європи як соліст, диригент, концертмейстер оркестру та камерний музикант.
Днями його концерт відбувся у Рівному у Органному залі. Жуналістам "ЧаРівне.інфо" вдалось поспілкуватись із маестро. Попри усі високі регалії та досягнення у розмові одразу стало очевидним, що Ігор Муравйов - скромна та дуже глибока особистість, справжній патріот своєї держави.
- Ігор, якщо б Вас попросили сказати про себе декілька слів, яким б вони були ?
- Мене звати Ігор Муравйов, я музикант, скрипаль, диригент, українець, який фанатіє від своєї справи, своєї культури, нашої мови та історії.
- Все ж таки, ви себе позиціонуєте як скрипаль, чи диригент?
- Тільки в моменті. Коли граю на скрипці, то забуваю про все інше. Коли беру до рук диригентську паличку- я тільки диригент. Тому дійсно складно відповісти про те, що мені імпонує.
- 24 лютого - день, що вніс корективи в життя кожного з нас. І буденне, і творче. Чи пам'ятаєте яким він був? Що змінилось за цей рік?
- Напередодні я якраз приїхав до Львова з Києва, в мене були там деякі справи. Ранок почався з дзвінка бабці дружини, яка сказала слова, що запам'ятались назавжди : "Війна почалась". Є такі речі, до яких неможливо бути готовим до кінця. Усвідомивши та сконцентрувавшись, почав думати, що робити далі, як зараз діяти. Наступні 2 місяці, попри те, що ніколи не служив в армії, вирішив піти в добровольчий батальйон армії -ТрО,і ми мали завдання щодо патрулювання Львова. Далі, мені чесно кажучи, було не зрозуміло, як буду повертатись до музики.
Мені абсолютно не хотілось грати, ні виступати. Здавалось, це не на часі, що це нікому не потрібно. На той момент я працював у Львівській опері, хоч нам потрібно було щось створювати для публіки, морально, всередині себе, я був незгідний, бо вважав, що не можу, просто не можу грати!
- Десь на третьому, четвертому місяці війни, силою себе переламав. У творчому плані, цей рік непростий, що мав багато мінусів, але приніс і нове. Він нагадав, що життя - це найбільша цінність, яку нам дав Бог. І проявляти мистецтво, нести його головну моральну ідею - необхідно. Я інакше поглянув на твори. Направду, в найскладніші часи в історії людства, були створенні справжні шедеври.... Життя триває, ми мусимо жити! Часто вживають визначення " культурний фронт", але для мене, це якось неправильно. Бо фронт- це військова справа, там, де воюють. Але ми несемо ІДЕЮ ЗА ЯКУ наші воїни стоять : за нашу культуру, за наші традиції, за нашу мову, за нашу ідентичність, за нашу землю.
- З огляду на цей рік, чи може музика підтримувати, додавати сил, або навіть рятувати? Вона потрібна і щось змінює?
- На концерті в Рівненському органному залі, цієї неділі прозвучав твір мого товариша- композитора Маттіаса Кендлінгера. Він був написаний в час тяжкої хвороби, навіть наснився йому. Сама назва Heilung, перекладається як "оздоровлення". Вона ніби показує процес духовного зцілення , а за духовним- йде і фізичне. І він вилікувався! Кожен звук, нота, такт- наче маленька пігулка, заліковує рани...
Війна, що триває вже більше року, щодня випробовує нас на міцність. Аби вистояти, нам необхідно черпати сили, відновлюватись та заліковувати душевні рани. Щоб підтримувати тих, хто боронить наші землі, тих, хто потребує нашої допомоги.
Фото- Анастасія Гнатюк
Спілкувалась Ніна Іщенко
