Письменниця Надійка Гербіш: «Навіщо писати про секс – ним краще займатися!»

Надійка Гербіш – це відкриття сучасної української літератури. Поки на її рахунку дві книги – «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду», проте вони вже встигли підкорити вибагливого українського читача. Перша книга Надійки Гербіш уже визнана бестселлером. Друга, без сумніву, теж стане хітом. Зараз цю молоду українську письменницю з міста Збаража, що на Тернопільщині, визнано "Літературним відкриттям" 2012 року. ЧаРівне.інфо вдалося зустрітися із цією прекрасною молодою письменницею та поспілкуватися з нею про її творчість, сім`ю, життєві пріоритети та джерела натхнення.

Надійка Гербіш – це відкриття сучасної української літератури. Поки на її рахунку дві книги – «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду», проте вони вже встигли підкорити вибагливого українського читача. Перша книга Надійки Гербіш уже визнана бестселлером. Друга, без сумніву, теж стане хітом. Зараз цю молоду українську письменницю з міста Збаража, що на Тернопільщині, визнано "Літературним відкриттям" 2012 року. Раніше Надійка просто перекладала книжки на українську. Зокрема, вона керувала виданням книги про Стіва Джобса та мемуарів Джорджа Буша-молодшого. Саме тоді, розповідає, у неї з’явилося бажання написати щось не політично-економічно-конфліктне, а таке, що надихало б. Так Надійка, окрім перекладів, почала писати книги. Днями вона відвідала наше чарівне місто Рівне і презентувала рівнянам-книголюбам свої дві «теплі» книжки. ЧаРівне.інфо вдалося зустрітися із цією прекрасною молодою письменницею та поспілкуватися з нею про її творчість, сім`ю, життєві пріоритети та джерела натхнення.

Доброго дня, Надійко! Для початку поцікавлюся - чому на своєму блозі свою роботу Ви називаєте «писаниною»? Це для Вас не серйозно?

- Раніше я називала свої тексти «безграниною», поки мені не сказали, що це не політкоректно (сміється - авт.). Тому зараз про свої книги я пишу тепер «писанина». «Писанина» - це якась невід’ємна частина мого життя, і я не можу сказати, що, коли вийшла одна моя авторська книга, потім друга, не скажу, що щось змінилося, що змінилося ставлення до книжок. Не змінилося щось в житті, не змінилося нічого в мені. Тому як було писаниною, так і залишається. Я не розділяю, що ось мої тексти в книжку, а ось ті, які ідуть в блог. До речі, я пишу без цензури і в книжки я тексти не цензурувала - багато текстів, які були у блозі, потрапляли в книжки. Тому в мене все-таки писанина, а не літературна творчість. І не варто додавати пафосу туди, де його нема насправді.

Коли я прочитала деякі уривки з Вашої «писанини», мені по стилю дуже це все схоже на Дзвінку Матіяш. Як Ви до неї ставитесь і як ставитесь до порівнянь? На кого б хотіли бути схожою?

- Коли питають: «На кого ти хочеш бути схожою?», я чомусь згадую дитинство, коли питали: «Кого ти більше любиш - маму чи тата?». Гагаріна! (сміється - авт.) Я не намагаюсь когось наслідувати чи на когось бути схожою. І мені, мабуть, не вдалося б писати так, як пишуть мої улюблені автори. В мене є улюблений Дон Міллер, я постійно говорю про нього. Але я знаю, що я ніколи не буду писати так, як він, і я не намагаюся того робити. Щодо Дзвінки Матіяш, вона мені дуже подобається, дуже близька. Багато чого в ній мені дуже імпонує.

Читайте також: У РІВНОМУ ВІДБУДУТЬСЯ ТЕПЛІ ЧИТАННЯ «ТЕПЛИХ ІСТОРІЙ»

Як Ви потрапили у видавництво, з яким працюєте? Ви спочатку писали книжку і продавали її видавництву чи писали на замовлення під видавництво?

- Другу книжку я писала вже під видавництво, хоча більше дописувала, бо це були ті тексти, які не увійшли в першу книгу. Спочатку я з ними співпрацювала як перекладач – Стіва Джобса перекладала, Буша, ще багато книжок було. Взагалі там ціла історія пов’язана з тим видавництвом. І поки я перекладала, я зрозуміла, що хочу свою книжку. І я втікала від чоловічої прози до писанини своїх теплих історій. Тому Буш дещо причетний до виходу першої книги. Я хотіла написати щось, що надихало б. На Львівському форумі видавців я озвучила таку ідею. Видавець сказав, що подумає. І коли я перекладала Буша, я вже дописувала, знаючи, що це буде книжка, але не підлаштовуючи тексти під якусь певну аудиторію чи видавництво. А наступну книгу видавець вже сам захотів видати, але це все ж не було замовленням. Ідея була моя, тексти не були продиктовані видавництвом, і вони їх не цензурували.

Ви в книжці згадуєте про дідуся. А нам хотілося б почути і про бабусю. Розкажіть про неї.

- Як і у всіх, у мене є дві бабусі, але я знаю лише одну з них. Мої батьки розлучились, коли мені було 4 роки. Тому татову маму я не знала. Та кілька років тому ми зустрілись, і не скажу, що це була приємна зустріч. Я її пробачила, але не можу сказати, що в мене до неї якісь особливі почуття - вона мені чужа. Інша ж бабуся, з якою я живу, - саме вона винна у тому, що я - Надія. Її також так звати. Мама думала, що чекає хлопчика, бо я поводила себе, як хлопчик. І тому бабусі вона пообіцяла, що, якщо буде дівчинка – назве Надійкою, хоча дала таку обіцянку, бо думала, що буде хлопчик. А коли я народилася, то їй довелося вже назвати мене Надією. Ми з бабусею живемо разом і в дечому ми дуже схожі, але в багатьох речах і зовсім різні. Мама з бабусею були теж дуже різні. Дідусь був мені ближчим, а їй я себе якось протиставляла. Зараз бабуся мені дуже допомагає, надихає, і багато чого я б не встигала, якби вона нам не готувала смачні страви. Вона є великим благословенням для мене, хоча ми і сперечаємось. Вона - песиміст, постійно переймається і не розуміє мого невиправного оптимізму. І коли я рано виходила заміж, вона теж нарікала. Мовляв, буде тобі капець, внученько. Але тепер любить мого чоловіка навіть більше, ніж мене.

Якщо переглядати Ваші фотографії, то вони стають все більш жіночними. Ваш образ змінюється, адже раніше він був набагато більше хлоп`ячим. З чим це пов`язано?

- Я, певно, все ж ще не до кінця дівчинкою стала. Бо жодна жінка не забула б на презентацію гребінець, а в мене якось немає такої формули, що це має обов’язково бути в моїй косметичці. Мені нудно займатися своїм виглядом, проте я захоплююсь тими, хто робить це добре. Колись я все-таки пішла на манікюр, який займав 4 години. Саме тоді я зрозуміла, що не можу витрачати час на такі-от штуки. Є, звичайно, певне ожіночнення завдяки чоловіку. Мене висунули на «Жінку року» Тернопільщини, а я досі не купила сукні і не знаю, якою вона має бути - це все стрес для мене. Але це цікаво.

Що Вас надихає, окрім кави та шоколаду?

- Я не можу сказати, що в мене все так складно і що я маю стосунки з натхненням як з музою. Мені не треба чогось особливого, щоб прийшла муза. Але бувають моменти, що виникає якась ідея звечора, і я лінуюсь піти записати, а на ранок згадую, що було щось класне, але що саме – не пригадую. Та в мене нема часу сильно побиватися, бо щоразу приходять інші ідеї. Часто я пишу в дорозі в записничках, а потім вже працюю з цим. Воно якесь в мене таке щоденне, побутове натхнення.

Яка у Вас зараз основна робота? Чим пріоритетно займаєтесь?

- Воно в мене все на купу зараз. Чимось одним займатися не можу. Викладаю, займаюсь перекладацькою діяльністю, пишу та фотографую. Зараз маю багато презентацій. Вони з одного боку забирають багато часу, а з іншого – дають потужне натхнення.

Питання щодо віку. Ви не думали про те, коли можна починати писати, аби виходило краще? Адже є багато молодих митців, які вже з самого початку видають себе за професіоналів. Наприклад, Франсуаза Саган почала видавати книги у 18 років, і одразу світ це оцінив. Та вона радше виняток із правил. А Ви як розмірковуєте про вік письменника?

- Я скептично ставлюсь до висловлювань «щось зріле», «цілісне», «шедевр». Мені здається, що одне з найздоровіших почуттів у людини – це самоіронія. Що б ти не робив, якщо ти ставишся до себе з самоіронією, то набагато легше вдосконалюватися і потім робити краще. Але я не вважаю, що є якісь обмеження у віці. Писанина - це те, що приносить задоволення людині, яка це робить, і не варто обмежувати це часовими рамками, а тим паче віковими. Мені доводилось стикатися з молодими професіоналами, які радше здавалися професіоналами, ніж ними насправді були. І тоді були певні розчарування.

На що Ви готові були б проміняти Вашу писанину?

- Є мало речей, які я дуже люблю більше, ніж писанину. Мені дуже подобається місіонерська праця. Я б хотіла як Мати Тереза поїхати в Індію на деякий час. Для мене, проте, є певні пріоритети. Я б могла пожертувати усім заради сім`ї і віддавати їй більше часу - це те, чим я могла б пожертувавати, те, що мені важливіше, ніж писанина. Я вірю, що якщо Бог щось створив, то з певною метою. Я вірю, що Бог втручається в хід нашого життя. Тому що який сенс давати людині мету, щоб вона від неї відмовлялася? Хоча я могла б на деякий час відмовитись від цього тимчасово заради родини. І це не було б надто боляче для мене.

Ви пишете, що християнство - це для Вас особистий вибір. Поясніть, будь ласка.

- Я ніколи не сумнівалася, що Бог є. Але в певний складний і депресивний момент мого життя я почала докопуватися до релігії: чи справді так є, як нас вчать. В мене були підстави для розчарування, принаймні, я так тоді вважала. І я написала тобі в блозі: «В мене випали молочні зуби віри, але відчуваю, що починають лізти нові, справжні». Це було роки 4 тому.

Як збалансовуєте роботу і родину?

- У мене ніколи не постає така проблема, бо чоловік - то для мене пріоритет. Коли в мене був вибір: їхати вчитися в Штати (мені там давали стипендію) чи виходити заміж – я зробила не просто одноразовий вибір на користь чоловіка, а це мій щоденний вибір. Мій вечір завжди належить моїй сім`ї. І коли я хочу пописати ввечері, я сідаю біля чоловіка, кладу ноги йому на коліна, щоб бути ближчою, і ми займаємось кожен своїми справами. Найдовша в житті моя поїздка за кордон без чоловіка – це було три тижні в Америці. Також у мене були можливості поїхати на півроку у Відень - я цього хотіла, але в мене дуже добре розтавлені пріоритети. І у нас немає конфлікту влад.

Як Ви ставитесь до нецензурної лексики в літературі?

- В мене немає внутрішньої потреби у міцному гострому слові. Я вживаю їх частіше у перекладі, бо світська англійська мова насправді - дуже матюклива. Стів Джобс на кожній сторінці вживав нецензурну лайку. Якщо людина вважає, що в її літературі це має бути, як у Сергія Жадана – то це його вибір. Українська лайка відрізняється від російської тим, що російська крутиться навколо статевих органів, а українська – навколо процесу видачі екскрементів, якщо ми вже пішли на відверту тему. Російський переклад з англійської таким чином стає грубішим. Хоча мені закидають, що в мене дуже прісна мова і мало сексу. Та це – мій свідомий вибір. Навіщо ж писати про секс, якщо ним краще займатися!

Після презентації її книжок у Рівному я не стрималася і придбала собі дві її книги. Я не схильна до сліпої віри рекламі, але тепер, пізнавши Надійку Гербіш особисто, хочу познайомитись з нею ще й як з письменницею. Сподіваюсь, читання її книг справді буде теплим.

Розмовляла Міла СЛОБОДЕНЮК

Фото - з особистого архіву Надійки Гербіш