Цей матеріал було написано мною 10 років тому, коли я ще була ученицею 10-го класу та головним редактором шкільної газети ЗОШК №6 м. Костопіль під назвою «Школярія». І тоді, коли я вперше дізналась про Ніла Хасевича, мені захотілось, щоб якомога більше школярів дізналось про нього теж, адже це - наш земляк, талановитий художник та просто велика Людина, про яку варто дізнатися. Сьогодні, 4 березня 2013 року, у день 61-ї річниці з дня смерті Ніла Хасевича, коли багато чого змінилося у моєму житті, незмінним все ж залишилось моє прагнення того, щоб про Ніла Хасевича дізналось ще більше людей, проте тепер вже не читачів шкільної газети, а читачів порталу charivne.info.
Душа людини… Що відомо нам про неї? З давніх-давен, ще від часів наших предків існує повір´я, що душа є. Виникає питання : «А де ж вона? Чому ми не бачимо її? Куди зникає душа після смерті?».
У давньослов´янських міфах стверджується теорія, що ця особлива сутність людини дійсно існує і що вона виходить з тіла, коли людина помирає. Але для людини немає нічого важливішого, як спасіння душі та Батьківщини.
Яскравим прикладом збереження безсмертя душі і водночас відданості боротьбі за незалежність України є Ніл Хасевич – наш земляк, великий патріот, борець-націоналіст, який завжди був вірний рідній землі.
Любов до Вітчизни пронизувала все єство Ніла Хасевича від дня його народження. Народився він 13 листопада 1905 року в селі Дюксин Костопільського повіту на Волині в сім’ї дяка. У 1914 році в родині Хасевичів сталося лихо: на Оржівському переїзді віз, у якому їхали восьмирічний Ніл із матір´ю, потрапив під поїзд. Внаслідок нещасного випадку мати загинула, а хлопчик втратив ліву ногу.
Початкову освіту він здобув у сільській школі, затим навчався у Рівненській гімназії. З дитинства захоплювався культурою рідного народу. Мав гарний голос, тому співав у церковному хорі.
У 1925 році він вступив до Варшавської академії мистецтв, де став учнем провідного польського гравера В. Скочиляса. Через нестачу коштів постійно шукав додаткових заробітків. У 1927 році став засновником гуртка «Спокій», до якого входили молоді українські художники. Молодих митців об´єднувала одна мета – піднести українське мистецтво до загальноєвропейського рівня.
Ніл Хасевич працював здебільшого в галузі станкової і книжкової графіки. Вражає трудова наполегливість молодого художника – щоб досягти вправності у штриховому оформленні, він переписав гусячим пером «Пересопницьке Євангліє». І в таких деталях проявляється духовність та велич душі цієї людини.
Всесвітнє визнання граверу принесла участь у міжнародних виставках, організованих у Варшаві, Римі, Берліні, Чікаго.
До Другої світової війни вийшли в світ два альбоми художника: «Дереворити» та «Екслібриси Ніла Хасевича». Навчаючись в академії, Хасевич вступив до організації «Українська громада». Згодом він познайомився із Степаном Бандерою, Юрієм Липою та іншими керівниками національно-визвольного руху, а пізніше і сам став членом Волинського Українського Об´єднання. Друга світова війна значно змінила долю художника. Восени 1941 р. Хасевич повернувся на батьківщину. Тут він ілюстрував газету «Волинь», яка видавалася під керівництвом Уласа Самчука. У 1942 році Хасевич неодноразово зустрічався з Д. Клячківським «Климом Савуром», С. Качинським «Остапом» та іншими організаторами УПА та командирами її Північної Головної округи. Наступного року він перейшов у підпілля, де діяв під псевдонімами «Бей», «Зот», «Старий», «333».
Хасевич - автор своєрідних паперових грошей УПА, які мали обіг серед населення Рівненської, Волинської та інших областей України. Вони називалися «бофонами» - «бойовий фонд». У 1943-1944 роках художник виконав відомий цикл «Волинь у боротьбі», присвячений героям УПА.
Незважаючи на скрутне матеріальне становище та постійну загрозу для життя, Хасевич не тільки створив безсмертні шедеври, а й організував підпільну мистецьку школу для своїх учнів. За особливий внесок у розгортання національно-визвольної боротьби, керівники УПА нагородили художника Срібним Хрестом заслуги.
У травні 1951 року при Рівненському обласному управлінні МДБ було створено спеціальну оперативну групу для ліквідації Хасевича. Під час обшуків захоплених бункерів виявлено матеріали для виготовлення дереворитів і листівок. Тут же знайшли і папери, в яких було зазначено місцеперебування художника – хутір поблизу села Сухівці Клеванського району.
Увечері 03.03.1952 року члени опергрупи прибули до сусіднього села Радухівки. Операція дуже добре готувалася. Вночі членам групи повідомили, що біля хати Лавріна Стасіва відбулося зіткнення між радухівським уповноваженим та озброєним невідомим, котрий від несподіванки відкрив вогонь. Через деякий час садибу Стасіва оточили – його дружина розповіла про місцезнаходження бункера, в якому на той момент був Хасевич з трьома друзями. Патріотам запропонували здатися, але у відповідь почулися постріли. Ніл Хасевич загинув, як солдат у бою, у розквіті творчих сил – у 47 років.
Не зміліє пам´яті криниця. Роки йдуть, але пам´ять про людей, які мали безсмертні душі, живе і тліє у серці кожного з нас. Звичайно, видатних людей увіковічують у піснях, думах, легендах – це вияв любові народу до творця. Саме таким прикладом є і Ніл Хасевич. Про нього було складено багато патріотичних пісень. Ось – одна з них, як красномовне завершення моїх слів:
Про Ніла Хасевича, хлопці,
Заспіваймо пісню сумну –
У 52-му році, в його 47-му весну…
В селі Сухівці на Волині,
Червоним по чорному тлі –
Допише вже смерть на картині
Його українській землі.
Прийми, рідна земле, героя,
Сама потемніла від ран…
Іще під одною горою –
Іще один вбитий талант.
Не вийшов, не зрадив присяги,
Не здався Червоній Орді…
До жовто-блакитного стягу
Він кличе серця молоді!
Євгенія КУРСИК
