Я люблю Карпати. І особливо влітку. Неймовірний запах трав, гуцульська кухня, невимовно красиві краєвиди, потужна енергетика жене мене в гори, як тільки потепліє. Це літо не стало виключенням.
Щоразу відкриваю для себе цей край по-новому. Від чорниць просто в очах темно, а грибів… Повний пакет назбирали! Я ж бо обожнюю їх в будь-якому вигляді. Почистила, відварила вдома - і на пательню з вершковим маслом. Подумки я вже отримувала гастрономічне задоволення. Білі один в один. І – овва… Страва гірчить! Як я гірчак прогледіла?!
Гірчак – це неїстівний гриб, страшенно гіркий. Дуже подібний до білого гриба, від якого відрізняється гірким смаком м`якуша, рожевуватими порами та наявністю чорної сітки на ніжці. Один гірчак, або ще, як кажуть, жовчний гриб - і все зіпсовано, бо загірчить усі інші гриби.
Коли я зі сльозами на очах викидала цілу пательню духмяної, але неїстівної страви, мені спало на думку, що така мімікрія в житті дуже поширена. У вас таке бувало? Часом знайомишся з людиною – чудовий екземпляр з виду, а як розкусиш через деякий час – гірчак…
Ось, приміром, вибираємо ми депутатів. Як лізуть в кошик раду різних рівнів один поперед одного, то такі добрі, хоч сирими бери та й їж. А проходить час, і мутить від їхньої діяльності. Або бездіяльності. Як варіант.
Що ж робити? Однозначно – боротись! Не допомагає ні вимочування в молоці, ні тривала термічна обробка. Ба більше – гірчаком можна отруїтись, і випадки такі вже бували.
Випадки - вони, знаєте, всілякі бувають. От писали - в селі N люди зачинили в приміщенні депутатів райради, які мали приймати рішення стосовно закриття школи (бо ж, бачте, нащо дітям в школу ходити, в недоукомплектований клас, це ж яка розкіш для держави з шикарним розгалуженням вертолітних майданчиків, то хай діти краще тьопають за надцять км в спеку і мороз!) і не випускали… Є, кажете, інші методи? Демократичніші? В правовому полі? Не знаю, не впевнена. І люди теж у цьому сумніваються, коли вдаються до перекриття траси, коли їм місяцями не видають гірко зароблену зарплатню...
Гірчить не тільки від покращень в освіті, а й від модернізації і оптимізації медицини, коли нас скоро буде лікувати трішки гінеколог, трішки дерматолог, трішки педіатр, всьоготрішкисімейний лікар (той, що лишиться після звільнень восени) – від цього мені стає по-справжньому моторошно.
А від доріг милої серцю Західної України (де ми вже повибирали владу, яку хотіли, правда ж?) стає просто млосно від безкінечного підстрибування і страшно за життя. В Івано-Франківську (люди, не гнівіть Бога, в Рівному ще просто рай в порівнянні!) даїшник навздогін сказав: «Щасливої дороги!» і потім сумно додав: «Тільки там дорога трішки погана, туди, де ви їдете». Гуморист… Петросян! Яка ж тоді дорога НЕ трішки погана? Там же за ямами асфальту просто не видно! Гірко все це, друзі, гірко і боляче.
І чомусь пече сором, і серце крається від жалю, коли стоїш біля криївок. Справжніх - не тих бутафорних, що з дядьком Миколою чи то Петром на вході і частуванням під стрілецькі пісні, а тих, якими всіяні наші ліси і рясно политі кров’ю молодих синів і дочок України, які, не задумуючись, гинули за краще життя. Нас з вами.
Якщо ми зараз не почнемо боротись з гірчаками – потім буде надто пізно. Адже гірчаки дуже подібні на хороші гриби (читай спочатку). Тільки от страва від них гірчить вся…
Оксана ЮРЧЕНКО
