На Рівненщині віддали останню шану військовим: Володимиру Ванику з Рівненської громади, Віталію Бутку з Костопільщини, Юрію Ткачуку з Кореччини, Денису Сєрову з Бугринської ТГ та Тарасу Ільченку з Семидубської громади.
Володимир Ваник народився 3 вересня 1988 року у Рівному. Після початку повномасштабного вторгнення брав участь у зведенні фортифікаційних споруд та підземних шкіл у східних регіонах України. До лав ЗСУ приєднався у жовтні 2025 року. 6 квітня 2026 року 37-річний матрос загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
Віталій Буток народився 8 січня 1978 року у селі Яполоть на Костопільщині. На захист держави став у березні 2022 року. Мав звання солдата. У складі 115 окремої механізованої бригади вирушив на фронт. У червні 2022-го року на Луганщині отримав тяжке поранення в ногу. Довго лікувався та перебував на реабілітації. Навесні 2023-го року знову повернувся на службу у 115-ту бригаду як обмежено придатний. Його підрозділ був на Полтавщині, потім на Донеччині. Згодом Віталій перейшов у роту забезпечення, працював на польовій кухні. З травня 2025 року ніс службу на Харківщину. Загинув 1 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.
Юрій Ткачук народився 23 листопада 1997 року у місті Корець. 8 лютого 2025 року став на захист України. Мужньо боронив рідну землю від ворога. 5 квітня 2026 року військовий загинув під час виконання бойового завдання.
Денис Сєров народився у місті Нетішин. Частину свого життя проживав у селі Посягва. У червні 2024 року був призваний на військову службу з міста Івано-Франківськ. Служив стрільцем снайпером 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу. Загинув 20 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку.
Тарас Ільченко народився 9 березня 1970 року в селі Грядки Семидубської громади. З початком широкомасштабного вторгнення без зволікань став до лав Збройних Сил України. Служив матросом 18-го окремого батальйону морської піхоти. До останнього подиху захищав рідну землю від окупантів. Життя військовослужбовця обірвалося 8 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Більше року вважався зниклим безвісти, проте, на жаль, підтвердилася його загибель.
Вічна слава і шана захисникам. Щирі співчуття рідним та близьким.
