Та це розмова лиш! – Але розмова довга: почнеш у Києві, кінчиш на Соловках.
Євген Плужник
Це розповідь про трагічну сторінку історії України під назвою "Сталінські репресії", а саме про заслання в Соловецьку тюрму української творчої еліти. Про цю трагедію ми поспілкуємось з кандидатом історичних наук, відмінником освіти України, завідувачем кафедри історії України та спеціальних історичних дисциплін МЕГУ Андрієм Жив’юком. Він розповів нам про свою поїздку у Росію на Соловки у 2012 році та передав весь трагізм цієї маловідомої сторінки історії.
Соловки – це біль, страждання, незламність духу і волі патріотів, які заплатили дорогою ціною за любов до Батьківщини. Андрій Жив’юк, який досліджує проблематику політичних репресій, здійснював паломництво на Соловки у складі української делегації, у 2012 році покликаної вшанувати пам`ять загиблих. Я дізнався багато чого нового і секретного про цю трагічну сторінку історії, яка засекречена і тримається у таємниці!
Розвантаження тюрем Радянської влади за рахунок розстрілу в’язнів!
У 2015 році виповнилося 78 років з часу розстрілу соловецьких в’язнів. 30 липня 1937 року був виданий наказ №00447 наркома Миколи Єжова, який започаткував «великий терор». Розвантаження тюрем стало одним із перших кроків з реалізації цього насправді сатанинського плану. В’язням висували звинувачення, що вони не змирилися та під час ув’язнення продовжують далі свою контрреволюційну діяльність, і за це їх знищували.
Однією з перших була «розвантажена» Соловецька тюрма особливого призначення ( рос. СТОН), заснована в 1937 році, хоча табірне утримування на Соловках (рос. СЛОН) існувало з 1923 року. З XV століття тут був чоловічий монастир. Наскільки була деморалізована влада, щоб перетворити монастир на місце розправи та муки. Восени 1937 р. в’язнів вивезли Білим морем, і вони вже не повернулися…
Перший список розстріляних нараховував 1116 осіб різних національностей
У 1997 році були знайдені розстрільні списки еліти національних республік Радянського Союзу. Перший список нараховував 1116 осіб, існували ще й другий та третій списки.
Із Соловецької тюрми в урочищі Сандармох було розстріляно близько 250 українців
Розстріл першого соловецького етапу відбувався в урочищі Сандармох поблизу Мєдвєж’євська в Карелії з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року в суворій таємниці. В’язнів вивозили в безлюдне місце, подалі від населених пунктів. Везли вже непритомних людей, там їх дострілювали. Важко уявити – 1111 людей було розстріляно. Серед них – близько 250 українців: Микола Зеров, Микола Куліш, Лесь Курбас, Антон Крушельницький і його двоє синів, Валер’ян Підгомильний, Володимир Чехівський та багато інших. То була творча еліта нашої країни. Також були розстріляні уродженці Рівненщини: Валер’ян Поліщук, Петро Приступа, Савер’ян Сапега, Сергій Пасевич.
У 1997 році були обнародуванні списки розстріляних у Соловках
Копії списків розстріляних відшукані в 1997 році завдяки Санкт-Петербурзькому «Меморіалу» в Архангельську. Ці списки були обнародуванні і стало відомо, кого розстріляли. Але там не було зазначено обставин виконання розстрілу. Згодом з’ясовано, що наказ виконував Михайло Матвєєв. Він приїхав до Мєдвєж’єгорська, де особисто виконав вироки. Ті, хто приймав рішення, були також розстріляні – Заковський, Апетер, окрім самого Матвєєва, якого затримали, а потім, в 1941 році, звільнили. Помер він у 1960 році.
Юрій Дмитрієв знайшов місце розстрілу в’язнів. Це було урочище Сандармох, у якому були знайдені тіла загиблих
У 1997 році почали шукати місце розстрілу. За деякими деталями зуміли його віднайти. Зробив це Юрій Дмитрієв неподалік піщаного кар’єру в урочищі Сандармох. Зараз там ліс, якого раніше не було. Підняли і дослідили рештки вбитих, судмедекспертиза визначила, як і коли їх було вбито. У всіх черепах був кульовий отвір.
З 2005 року українці постійно беруть участь у вшануванні загиблих у Сандармосі і на Соловках. Цією поїздкою займались громадські товариства на чолі з керівником групи Григорієм Куценком – колишній політв’язень, покараний у 1980-х роках за читання і розповсюдження забороненої літератури. Провів у в’язниці 4 роки, не попросивши помилування.
У Сандармосі встановлено пам’ятник–застереження, де закарбовані слова: «Люди! Не вбивайте один одного!»
Це розповідь Андрія Жив’юка про трагедію нашого народу, нашої еліти. Він каже, що дуже важко пережив побачене, хоч від часу поїздки вже пройшло 3 роки, але вона досі у його пам’яті. Добре, що ми сьогодні взнаємо правду про ті страшні події та взнаємо історичну правду, оскільки історія часів Радянського Союзу є маловідома і недостатньо досліджена, а дуже велика кількість архівних документів засекречена.
Саме завдяки дослідженням своєї історії ми зможемо зробити висновки для майбутнього. І пам’ятник у Сандормосі «Люди! Не вбивайте один одного!» немов говорить всім нам, щоб ми не повторювали помилок минулого і спільно прагнули до миру у нашій країні. Крім того, історія України, а саме ті події, які коїлись під час Сталінського режиму та Радянського Союзу, дають нам сигнал, що Росія нам не братський народ, бо брат не катував би і не воював би проти свого брата, як вони робили це на Соловках. І продовжує робити це зараз на Сході України…
Іван ДОЛЮК
