Тренер-викладач з футболу обласного спортивного ліцею в Костополі Микола Сідорчук (на фото) пішов у військкомат добровольцем у перші дні війни, 25 лютого 2022 року. Півтора роки мав можливість поєднувати службу з тренерською роботою, а потім були бойові виходи і поранення. В очікуванні евакуації лежав 15 годин біля загиблих побратимів з думкою, що залишився сам... Микола Сідорчук вижив і збирається повернутися на тренерську роботу.
Миколу спочатку зарахували в роту охорони при другому відділі Рівненського ТЦК та СП в Костополі. Була можливість між нарядами на службі проводити тренування. А у жовтні 2023-го Сідорчука перевели до 68-ої окремої єгерської бригади. Пройшов курс молодого бійця, зі строкової служби мав звання сержанта і посаду командира гармати, яка відповідала званню. Тож при розподіленні потрапив в артилерійський дивізіон. Бригада на той час стояла на Сватівському напрямку.
«Незадовго після прибуття був мій перший бойовий вихід. Я любив точні науки, тому все, що стосувалося обчислення на війні - це моє. Роботи у нас тоді було багато: і з підтримки піхоти, і ураження ворожої техніки. Завжди приємно чути від оперативного чергового: «Хлопці, ви молодці! Чудова робота!»», - розповідає артилерист.
У лютому 2024 частину артилеристів перевели в піхоту у межах бригади. Знову КМБ. За два тижні «перенавчили» на піхотинців, й невдовзі був перший вихід воїна на «нуль» в піхоті.
«Різниця між артилерією і піхотою дуже відчутна. Війна зараз інша, ніж навіть пів року тому - тепер це війна дронів. Захід на позицію і вихід з неї завжди в'язаний з власною безпекою, особливо, коли треба йти 4-5 кілометрів у повній амуніції. Ворожі дрони висять постійно, їх дуже багато, сховатися від них важко. Вони бачать все і вдень, і вночі, і коригують артилерійський і мінометний вогонь», - каже Микола.
Наприкінці березня підрозділ перекинули на Донецький напрямок. 9 квітня при заході на позицію в населеному пункті Семенівка потрапили під щільний артилерійський і мінометний обстріл. Унаслідок мінно-вибухової травми Микола Сідорчук одержав тяжке поранення – перелом стегна.
«Було страшно. Рухи мої були обмежені, але зібрався з силами, провів тампонування рани, як вчили на заняттях з тактичної медицини, по рації доповів командуванню, що я 300-й, в свідомості… Знову переконався, що людські сили безмежні, особливо, коли ти в надстресовій ситуації. В таких випадках допомагає мобілізація всіх людських ресурсів. І молитва. Я просив в Бога, щоб він закрив очі операторам дронів - і Бог почув мене... 15 годин я чекав на евакуацію. Хлопці спрацювали професійно, вивезли мене і ще двох поранених На жаль, ситуація не дозволяла одразу вивезти загиблих. За ними мали повернутися наступного дня», - поділився наш захисник.
Потім були Покровськ, Дніпро, Житомир, Рівненський обласний госпіталь, Клеванський госпіталь ветеранів війни. І операції, операції, відновлення, реабілітація. Перший місяць боєць лежав, потім почав пересуватися з допомогою ходунів, потім на милицях.
Микола Сідорчук вдячний рідним, друзям, колегам, дівчатам- футболісткам, лікарям – усім, хто допомагав та підтримував морально і матеріально, і зараз підтримує, адже процес лікування лише перейшов на наступний етап.
«Мені дають прогноз повноцінного життя. Дуже хочу чимшвидше одужати і займатися роботою, яку люблю і якій віддав велику частину свого життя - працювати тренером у спортивному ліцеї», - сказав на завершення Микола Сідорчук.
За інформацією Костопільської міської ради.
