.jpg)
Сьогодні, 14 лютого, у світі святкують Міжнародний День закоханих.
Відомий у Рівному протоієрей Василь Рудніцький висловив свою думку щодо Дня закоханих:
«Завтра світ скаже: «Сьогодні день любові». Купуйте квіти, пишіть гарні слова, даруйте подарунки. Святкуйте. Радійте. Але в Церкві немає такого свята. Бо любов — це не день в календарі. Це не серця на вітринах і не шоколад у яскравій упаковці. Любов — це те, що тримає нас, коли вже немає сил. Це те, що залишається, навіть коли серце розривається від болю.
Любов — це коли він телефонує з фронту і каже: — Я живий. І вона, зціпивши зуби, шепоче: — Дякую, Боже…
Любов — це коли мама отримує синову форму, згортає її, притискає до грудей і просто мовчить. Бо слів уже немає.
Любов — це коли вона щоранку готує каву на двох, хоча знає: друге горнятко залишиться недоторканим.
Любов — це коли дружина не знімає обручку, навіть коли руки вже зморщені.
Любов — це коли дитина питає: — Мамо, а тато скоро повернеться? А мама дивиться у вікно і не знає, що сказати.
Любов — це коли старенька бабуся приходить до храму, запалює свічку і шепоче одне-єдине слово: — Господи…
Любов — це коли військовий у бліндажі перечитує маленький лист, згорнутий у чотири рази, і торкається пальцями дитячого почерку: — Татку, я чекаю.
Любов — це коли він перед боєм дістає з нагрудної кишені фотографію дружини і дітей, дивиться на неї довго і стиха каже: — Я маю повернутися…
Любов — це коли волонтер везе бронежилети й каже: — Щоб хоч хтось вижив…
Любов — це коли медик затискає рану і плаче, бо знає: цього хлопця вже не врятувати.
Любов — це коли старий батько стоїть над могилою сина і повторює, ніби молитву: — Пробач, що не вберіг…
Любов — це коли листоноша приносить нагороду «посмертно», а мати гладить холодний метал пальцями і шепоче: — Я б віддала все, щоб поміняти це на твоє «Мамо, я вдома»…
Любов — це коли на вокзалі прибуває потяг, і вона шукає його очима, але його там немає.
Любов — це не «День Валентина».
Любов — це ніч у молитві.
Любов — це роки чекання.
Любов — це сльози, які ніколи не висихають.
Любов — це коли його більше немає, а ти все одно чекаєш його.
Любов — це коли його ім’я вигравіруване на граніті, але ти все одно говориш із ним, бо віриш, що він чує.
Любов — це коли серце розбите, але ти продовжуєш жити.Тому у Церкві немає цього свята. Бо любов не святкують. Її несуть. Любіть. Чекайте. Бережіть. І моліться за тих, хто любить нас уже з небес…».
