.jpg)
До широкомасштабного вторгнення росії в Україну життя Валерія було в міру спокійним. 37-річний рівнянин працював на міжнародних перевезеннях, має чудову і дружню сім'ю. Разом із дружиною виховують четверо неповнолітніх дітей: сину - 15, доні – 14 і донечкам-близнючкам – по 5 років.
"Я не хочу передавати в спадок сину цю війну", - розповідає рівнянин Валерій, військовослужбовець 23 інженерно-позиційного полку.
"Коли в лютому 2022-го року ворожа армія посміла зазіхнути на мою країну, то я не бачив іншого шляху, окрім того, щоб йти захищати рідних та державу. Хоча спершу я хотів вивезти свою сім'ю в безпечне місце. Але моя дружина категорично відмовилася їхати за кордон. Сказала, що без мене не буде там й щоб марно не віз", - розповідає Валерій.
Після того, як не вдалось вмовити дружину на переїзд в Польщу, Валерій пішов вмовляти працівників ТЦК та СП, щоб ті мобілізували його.
"Не хотіли мобілізовувати, оскільки я багатодітний батько. Але якраз і через дітей я хотів йти в ЗСУ, щоб мати змогу захистити рідних. Моєму сину на той час було 13 років. І я не хочу передавати сину в спадок цю війну. Я не хочу, щоб через кілька років він був змушений брати до рук зброю, щоб воювати за волю рідної держави. Ми маємо раз і назавжди поставити цю орду на місце", - рішуче говорить старший сержант.
Всупереч усьому, у березні 2022 року, Валерій разом із побратимами-однодумцями вперше стояв на плацу 23 інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України. Далі було навчання і вже у квітні перша ротація на Схід.
"Про те, що я в ЗСУ, знала лише моя сім'я і кілька людей. Ми цю інформацію тримали в таємниці. Робили це для того, щоб моя мама, яка мешкає на Волині, не знала і не хвилювалася зайвий раз. Адже в мене є ще старший брат, який служить у Нацгвардії.
Коли я їздив на довгі ротації й був без зв'язку, то мама знала, що я на рейсі закордоном. Але нещодавно хтось з дітей проговорився. Пояснив мамі, що по-іншому б не зміг. Бо той не хоче в армію, той боїться, той ще щось… А хто буде захищати Україну? Я не хочу неволі на своїй землі. Розумієте? - наче запитує у всіх і одночасно стверджує командир господарчого взводу в одному із підрозділів полку, Валерій".
Захист рідної держави – це наче іспит совісті. Валерій у свій час давав присягу Україні, коли проходив строкову службу. Також він дав життя своїм дітям, а зараз хоче дати їм - вільну Україну.
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов'язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, старший сержант Валерій нагороджений президентською відзнакою "За оборону України".
Служба зв'язків з громадськістю
23 інженерно-позиційний полк
