Рівненщина – одна зі зразкових областей в напрямку реабілітації та соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей з обмеженими можливостями. В нашому інтерв’ю головний лікар Рівненського обласного Будинку дитини В`ячеслав Кобилянський розповів, як важко було підняти заклад на належний рівень, адже ситуація з державним забезпеченням на сьогодні всім добре відома.
Мама – найрідніше слово для кожної дитини. Однак не всім дітям пощастило з родиною і домівкою: складні соціальні умови, безвідповідальність деяких батьків, безлад в державі – все це сприяє появі дітей, позбавлених батьківського піклування,, котрі поневолі зостаються на узбіччі життя. І здавалося б, яке майбутнє може бути в діток, від яких відвернулись найрідніші? Проте світ не без добрих людей, а тим більше - Рівне. Недаремно Рівненщина – одна зі зразкових областей в напрямку реабілітації та соціальної адаптації дітей-сиріт та дітей з обмеженими можливостями.
У системі державного утримання, виховання і навчання, соціальної адаптації дітей, позбавлених батьківського піклування, будинки дитини продовжують займати чільне місце. Ці лікувально-профілактичні заклади несуть надзвичайно важливу місію – замінити сім’ю обездоленим дітям. До закладів такого типу відноситься й Рівненський будинок дитини.
Уповноважений Президента з прав дитини Юрій Павленко, перебуваючи в обласному будинку дитини, заявив, що Рівненщина нині є зразком для інших регіонів держави у реабілітації дітей з особливими потребами. Саме на базі останнього з грудня 2011 року дітки з проблемами зі здоров`ям проходять медичну, соціальну та психологічну реабілітацію. Тут для дітей з особливими потребами функціонує соляна шахта, кабінет музичної терапії, проводяться арт-терапія, масаж, ЛФК, Бобат-терапія, водні процедури (басейн, гідромасаж), теплолікування бджолиним воском, уроки музики та малювання. Дітям з різноманітною вродженою чи набутою патологією надається спеціальна медична й педагогічна допомога у поєднанні з виховною, логопедичною й дефектологічною корекцією. Причому пройти реабілітацію можуть не тільки дітлахи, позбавлені батьківського піклування, але й ті, які мають родину.
А почалося все далекого 1945 року – саме тоді почав функціонувати Будинок грудної дитини, який попервах діяв лише у напрямку догляду за дітьми-сиротами, яких у повоєнний час було чимало. У 1984 році на посаду головного лікаря Рівненського міського будинку дитини призначили молодого лікаря Віру Кобилянську, під керівництвом якої цей заклад став не просто притулком для дітей, а сучасним центром для допомоги соціально незахищеним дітям та дітям-інвалідам раннього дитинства Рівненської області. Вже наступного року Рівненський будинок дитини став переможцем у Всесоюзному огляді медичних закладів для дітей раннього віку. Почали інтенсивно створюватись групи для дітей-інвалідів, для дітей з психічними розладами, з ураженням центральної нервової системи. У 1994 році Вірі Кобилянській присвоїли звання „Відмінник освіти України”. Також Віра Григорівна нагороджена почесною грамотою Міністерства охорони здоров`я.
З 2001 року головним лікарем працює В`ячеслав Анатолійович Кобилянський – лікар вищої категорії з організації охорони здоров`я. Під його керівництвом Будинок дитини як заклад медико-соціального захисту проводить роботу за такими напрямами, як медико-педагогічна корекція дітей-інвалідів, соціально-психологічна допомога сім`ям, де виховуються діти-інваліди, сім`ям, в яких виховуються усиновлені діти, реабілітаційна допомога дітям з патологією центральної нервової системи, мови, слуху, психіки, опорно-рухового апарату, профілактично-лікувальна робота з дітьми, психологічна адаптація та депривація дітей при поверненні в сім`ю.
В нашому інтерв’ю головний лікар Рівненського обласного Будинку дитини В`ячеслав Кобилянський розповів, як важко було підняти заклад на належний рівень, адже ситуація з державним забезпеченням на сьогодні всім добре відома.
В’ячеславе Анатолійовичу, чому Ви обрали реабілітацію дітей як головний напрямок роботи Будинку дитини?
– Справа в тому, що, постійно працюючи з дітьми з різноманітними патологіями, ми переконалися, наскільки важко таким маленьким пацієнтам отримати допомогу. В лікарнях не проводиться системна робота щодо їхньої реабілітації після одужання, яке можна назвати лише частковим. Адже саме вдало підібраний курс комплексної реабілітації є безперечною запорукою одужання маленького пацієнта. Подібні заходи ми запровадили ще в 1998 році – з того часу накопичили чималий досвід у цій сфері, а також зуміли створити доволі гідну матеріально-технічну базу. Так, діти в нас отримують висококваліфіковану корекційно-педагогічну допомогу, яка забезпечує комплексний вплив на усунення наявних відхилень у психічному розвитку. Ми зробили розподіл на чотири групи здоров’я, з яких четверта група – це діти-інваліди, яким ми надаємо послуги з реабілітації до 6 років. У 2011 році був розроблений і прийнятий статут відділення реабілітації, діяльність якого спрямована на реалізацію всіх рівнів реабілітації: біологічного (відновлення фізичного здоров’я), психолого-педагогічного (активізація свідомих зусиль особистості для подолання наявних психофізичних порушень) і соціального (формування повноцінної особистості дитини та інтеграція її в суспільство).
Як Ви можете оцінити ситуацію з народжуваністю хворих діток в Україні та безпосередньо на Рівненщині на даному етапі?
– У нашому закладі зараз перебуває 71 дитина, ще 130 дітей проходять реабілітацію. Це діти-сироти, діти, позбавленим батьківського піклування, діти матерів-одиначок і діти раннього віку з порушеннями у психофізичному розвитку. Статистика каже, що в нашій країні щорічно народжується або захворює у перші місяці життя до 40 відсотків немовлят, до 10 відсотків з’являються на світ недоношеними, тобто з низькою масою тіла, що є фактором ризику захворювання. Іншими словами, це, загалом, майже половина новонароджених в Україні. Це вже глобальна проблема для країни. Зумовлене все це різними проблемами, зокрема, спадковими, екологічними та іншими факторами. І це лише початок життя дитини. Якщо ж взяти до уваги, що хвора дитина піддається стресам, адже будь-яка хвороба у такому віці стрес сама по собі, а тут ще навантаження, які чекають її в дитсадку та школі, то не дивно, що вона починає відставати у розвитку від здорових ровесників. Також у подальшому розвитку дитини важливу роль відіграє харчування. До речі, зараз з цим справжня біда, адже, наприклад, якщо такий діагноз, як виразковий коліт раніше ставили у підлітковому віці, то зараз його виявляють у дітей у 2-3 роки. Пов’язано це, в першу чергу, з відсутністю екологічно чистих продуктів. А задумайтесь, яким повітрям дихає ваша дитина! Важливим фактором нормального розвитку є також любов та ласка, якою має бути оточена дитина, от тільки зайняті батьки, які намагаються працювати на кількох роботах, щоб якось звести кінці з кінцями, часто не мають часу на дітей – їх на це просто фізично не вистачає. Все це – неповний перелік причин, через які нині загальна захворюваність дітей у віці до 14 років збільшилася на 26%, а в підлітків від 15 до 17 років – на 97%. До того ж у шкільному віці кожне третє захворювання у дітей являється хронічним. Тобто процес захворювання пройшов хронізацію, за якою слідує інвалідність. Це проблема? Ні, це велика проблема, на яку не можемо і не маємо права закривати очі!
Невже все так безнадійно?
– Я б не стверджував настільки категорично – надія завжди є, повинна бути. Мушу сказати, що на захворювання дітей можна впливати – щоправда, лише за наявності цілої низки факторів. Тобто має бути комплексна система, адже дитина – це єдиний організм. І якщо болить якийсь один орган, то існує не одна причина, чому він болить. Тому одним з основних принципів реабілітації є комплексність та безперервність впливу на дитину, тобто вплив на неї медичних, педагогічних, психологічних, соціальних факторів, а також обов’язкова участь у цьому батьків. Тоді й отримаємо бажаний прогрес, який ми маємо щастя спостерігати на прикладі наших вихованців, тоді вмикаються приховані механізми організму дитини, про які ми можемо навіть нічого не знати.
Які перспективи в подальшому розвитку Будинку дитини?
– У нас, звичайно, багато різних задумів щодо вдосконалення закладу, однак все впирається в кошти. Добре, коли знаходяться благодійники – без їхньої допомоги ми б не мали ні кабінету спелеотерапії (соляна шахта), ні багато іншого. Іноді відгукуються і самі батьки – приносять речі своїх дітей, які вже виросли, і дарують нашим вихованцям. А коли настає нагальна потреба – беру до рук телефон і намагаюсь вирішити проблему, адже якби ми тільки чекали забезпечення від держави, то й досі не мали б елементарного ремонту. Найближчим часом хотілося б збудувати для діток кімнату релаксу, куди приходили б дитина з мамою після занять з реабілітологами. Ця кімната дуже важлива і для нервової системи, і для загального стану організму в цілому. Я навіть ескізи підготував – великий водяний матрац, який гойдається, мов легенькі хвилі на озері, а з боків – колони-лампи з підсвічуванням. Але доки нема благодійника, хто б взявся забезпечити будинок дитини відповідним матрацом, доти ідея кімнати релаксації лишається ескізами на папері. Це один з багатьох задумів, але, сподіваємось, поступово віднайдуться бажаючі, хто допоможе нашому закладу розвиватися й надалі.
Певно, батьки щасливі, що мають таку унікальну можливість для лікування своїх діток в Будинку дитини?
– Авжеж, оскільки ми єдиний заклад на Рівненщині відповідного рівня, де можна отримати професійну комплексну реабілітацію. Ми маємо навіть книгу, куди бажаючі записують свої відгуки – неабияк приємно читати теплі слова вдячності. Тоді зайвий раз переконуємось, що робимо Божу справу, допомагаючи діткам і їхнім родинам пережити складний період життя. А хто робить добру справу – тому й допомога надійде, я в цьому переконався особисто. Ми ж боремося за здоров’я нашої нації.
***
Рівненський заклад медико-соціальної реабілітації – один з небагатьох в Україні, подібні функціонують лише в Харкові, Житомирі та ще кількох містах. Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко зазначив, що невдовзі схожі відділення реабілітації повинні з`явитися у кожній області: „Є вимога Указу Президента, щоб подібні центри працювали скрізь так, як є у Рівному. Сьогодні головне – добитися від голів обласних та міських рад виконання у повній мірі указів і доручень у сфері захисту прав дітей. У Рівному ж не чекали, а розуміли, що це є вимога громади, потреба області”.
За півроку з часу відкриття відділення у Рівному тут пройшли реабілітацію понад 130 дітей з особливими потребами. Щодня Рівненський будинок дитини дарує надію маленьким дітлахам, дає шанс на життя. Колектив закладу робить усе можливе, аби допомогти нашим дітям, тож і нам неприпустимо лишатися осторонь.
Спілкувалася Наталія ДЕМЕДЮК
