.jpg)
Нагадаємо, 2 липня в селищі Квасилів сталася трагічна ДТП на залізничному переїзді: рейсова маршрутка «Здолбунів-Рівне» зіткнулася зі швидкісним потягом. Проте юначка 112-го куреня імені Надії Світличної не лишилася осторонь і прийшла на допомогу постраждалим. У цьому дописі — її щире інтерв’ю про перші хвилини трагедії, важливість вишколу та силу пластової присяги.
— Як для тебе починався той день?
Б: — День був абсолютно спокійним. Паралельно з підготовкою до творчих конкурсів для вступу до університету я займалася організацією та підготовкою табору разом із командою. Ми сиділи з батьком удома: він був чимось зайнятий, а я переглядала робочі таблиці з табору. Раптом почула від нього: «Взувайся. ДТП. Є загиблі та постраждалі». Серце ніби зупинилося. Я швидко зібрала з дому ножиці та воду, поки батько діставав тактичні аптечки та наплічник бойового медика. Приблизно за п’ять хвилин ми вже були на місці.
— Що саме ти побачила й відчула в перші секунди, коли ви опинилися поруч із місцем аварії?
Б: — У перші секунди я побачила кров, людей, які потребували допомоги, страх і сльози. Було відчуття, яке важко передати словами. Шок.
— Чи була бодай мить розгубленості, чи пластовий вишкіл одразу дав про себе знати й запустив реакцію: «треба діяти»?
Б: — Та пластовий вишкіл, готовність до різних ситуацій, виховання батьками та шість років життя в Пласті зробили своє. Я не чекала ні хвилини — просто почала діяти.
— Як ви розподілили обов'язки між собою?
Б: — Ми робили те, що вміємо, доти, доки всіх постраждалих не забрала швидка допомога. І важливий момент: ми не проїжджали повз і випадково не вирішили зупинитися. Знайомий, який працює неподалік місця аварії, зателефонував моєму батькові. Саме тому ми так швидко опинилися на місці.
— Які саме пластові вміння й навички з першої медичної допомоги тебе найбільше виручили на місці трагедії? Звідки ти їх знаєш (із таборів, гурткових занять чи вишколів)?
Б: — У той момент мені допомогли абсолютно всі пластові навички, які я здобувала протягом шести років. Із кожним роком, кожним вишколом та кожним етапом я вчилася чогось нового. А знання з медицини додатково постійно переймала від батька.
— Як тобі вдавалося зберігати холодний розум і заспокоювати постраждалих у той момент?
Б: — Найважче було втримати власні емоції. Холодний розум ще вдавалося зберігати, але шок і сльози стримувати було набагато складніше. Заспокоювати постраждалих допомагало просте розуміння: зараз їм потрібно хоча б трохи полегшити біль і страх. А холодний розум зберігався завдяки усвідомленню, що часу на довгі роздуми немає. Потрібно діяти.
— Як відбувалася передача постраждалих медикам? Що вони сказали, коли побачили, що ви вже зробили?
Б: — З кожною хвилиною з’являлося більше надії, що кількість людей, яких вдасться врятувати, буде більшою. Оскільки ми прибули на місце раніше більшості екіпажів ЕМД, нам довелося провести сортування постраждалих, щоб визначити пріоритетність їхньої евакуації та продовжувати надавати медичну допомогу. Першими ми з батьком передавали медикам найбільш екстрені випадки та повідомляли свої спостереження — що саме могло трапитися, де людина могла мати травму чи перелом.
— В пластовій присязі ми обіцяємо допомагати іншим. Чи відчула ти того дня, що це не просто слова, а реальний принцип життя?
Б: — Закон «пластун допомагає іншим» для мене давно не просто слова. Я відчуваю його в собі й намагаюся жити за цим принципом щодня. Того дня я просто розуміла: іншого варіанту немає. Я або допомагаю, або допомагаю.
— Що цей випадок змінив у тобі й чим він підтвердив важливість того, чим ви займаєтеся на таборах та вишколах?
Б: — Цей випадок змінив моє розуміння власної готовності. Готовності просто залишити все, що робиш, і поїхати туди, де ти потрібна. Він ще раз підтвердив для мене, наскільки важливо, щоб пластуни вчилися думати, діяти швидко й обережно, бути гнучкими, здобувати медичні знання та завжди бути готовими допомогти. Саме цьому ми й вчимося на пластових заходах.
І все буде СКОБ!
Підготувала: пл. вірл. Богдана Арешина, к. ч. 112 ім. Надії Світличної
