З волонтера — у сапери: військовослужбовець «Дімас» розповів про свій шлях в 104-ту рівненську бригаду

Дмитро, або ж як його кличуть побратими – “Дімас” на ВЛК отримав висновок, із яким на початку повномасштабного вторгнення не зміг потрапити до війська. Тож пішов до волонтерського штабу, де робив усе, аби допомагати оборонцям і цивільним, які постраждали від бойових дій.

“Паралельно працював і намагався приносити якнайбільше користі волонтерством. Навесні цьогоріч я побачив на Фейсбуці рекрутингове оголошення. Написав їм. Зі мною оперативно зв'язалися. Розпитали хто я, що я, що вмію, що не вмію і після співбесіди запропонували піти в нашу 104 бригаду. Оскільки працював будівельником, то в інженерну роту. Так я й опинився тут”, – пригадує військовослужбовець.

Однак, замість будувати лінії оборони та бліндажі, чоловік вирішив піти стопами батька, який був сапером. Саме тато й порекомендував опановувати цю спеціальність. І, як запевняє Дмитро, порада була слушною.

“Не скажу, що мені дуже важко, але бувають такі задачі, що колінка трясуться. Та це нічого, ідеш і робиш. У перший же вихід я відчув, що означає працювати під щільним вогнем противника. Били і мінами, і скидами. Стеля в бліндажі аж підстрибувала від вибухів”, – розповідає “Дімас”.

В тій ситуації дуже допомогли досвідчені побратими, які морально підтримували та допомагали підказками й порадами:

“Коли вже треба було йти працювати, то я трішки зловив, як кажуть, ступор. Забув найелементарніше, як зводиться ТМ-ка (протитанкова міна), як чеку витягти. Кажу, хлопці, підкажіть, бо з переляку забув. Вони одразу спокійно підійшли, показали, все, і я згадав”.

Більше такого заціпеніння не було і воїн далі чітко та злагоджено виконував усі задачі. Хоча, зізнається, що відчуває страх під час кожного виходу. Та і робота з вибуховими речовинами – це доволі адреналінова річ:

“Страшно, але коли ти обізнаний або, наприклад, ти щось не знаєш, то хлопці завжди проконсультують, розкажуть, покажуть. Ну, і так тримаюся”.

Хлопці допомагають впоратися з усім, єдине, що дуже бракує рідних і можливості бачити дітей. Але жодного разу він не пошкодував про рішення піти добровольцем і розуміє, що він там, де повинен бути.

“Всі друзі в мене, яких я люблю і поважаю, служать, а я один, як біла ворона. Мені навіть просто бувало соромно їм в очі дивитися. І я думав, чого вони можуть служити, а я – ні. Тому інакше й не може бути”, – ділиться Дмитро.

Він зазначає, що атмосфера в колективі та ставлення командира тільки підкріплюють його певність в правильності вибору:

“Я чесно йому, командиру, не заздрю, бо все-таки є купа хлопців, яких треба тримати в вузді, нести за них відповідальність. З цим нам пощастило, бо він класний”.

Думаючи про майбутнє після перемоги, “Дімас” розмірковує над тим, аби продовжити займатися саперною справою:

“Думаю, що так, як позаяк я займаюся саперною справою, то в мене ще на років 100 роботи буде. Але поки не знаю, чи це буде пов’язано зі Збройними Силами, чи це буде якесь цивільне розмінування. Побачимо. Ще так далеко не зазирав у майбутнє”.

Щоб приєднатися до саперного підрозділу, де несе службу Дмитро телефонуйте рекрутеру бригади за номером: +380 50 167 64 88