Рівнянин Вадим Слободенюк уже понад 10 років тримає лідерство в Україні у легкій атлетиці. Він - найкращий на дистанції 3000 метрів з перешкодами. Вадим уже двічі на Олімпійських іграх пробігав цю дистанцію з найкращими спортсменами світу. Сьогодні він готується побити рекорд України і тренується у Криму. Спеціально для ЧаРівне.info Вадим Слободенюк розповів про реалії життя українських спортсменів, плани на майбутнє та поділився своїми спогадами про Олімпіаду-2012 у Лондоні.
Рівнянин Вадим Слободенюк уже понад 10 років тримає лідерство в Україні у легкій атлетиці. Він - найкращий на дистанції 3000 метрів з перешкодами. Відомо, що це улюблена дистанція найсильніших бігунів світу – кенійців. Окрім відстані у 3 кілометри, спортсмени, починаючи з другого кола, перестрибують 35 перешкод, з яких сім – це ями з водою. Назва цьому виду бігу «стіпл-чейз». Вадим уже двічі на Олімпійських іграх пробігав цю дистанцію з найкращими спортсменами світу. Сьогодні він готується побити рекорд України і тренується у Криму. Спеціально для ЧаРівне.info Вадим Слободенюк розповів про реалії життя українських спортсменів, плани на майбутнє та поділився своїми спогадами про Олімпіаду-2012 у Лондоні.
Вадим, тобі вже багато років нема рівних в Україні на дистанції 3000 м з перешкодами. Звання чемпіона ти не втрачав з 18 років. Помічаєш, що підростає хтось, хто міг би відібрати в тебе цей титул або хоча б наближається до твого рівня? Як у тебе з суперниками?
- Поки я в найкращій формі, то і суперників біля себе не бачу. Але якщо захворіти чи травмуватися, то можна суперництво відчути, за рахунок того, що ти скочуєшся до їх рівня. Звісно, рік на рік не приходиться. Не багато спортсменів у нас бігає «стіпл». Я теж вже переходжу змагатися і на інші дистанції. Інколи корисно пробігати суміжні дистанції. Це - частина мого тренувального процесу.
Чи уявляєш себе в іншій професії? Наскільки ти втягнувся у спорт?
- Поки я на 100% втягнутий у спорт. Це у мене і хобі, і робота. Це для мене все. Але спорт не вічний. Звісно, колись треба буде і чимось іншим займатись. Я вже про це думаю. Але поки що це лише думки. Адже в нашій країні важко щось передбачити, тому я не загадую, бо все може змінитись.
Які мінуси професії спортсмена?
- Великий мінус спортсмена – це постійні роз`їзди, тренувальні збори, змагання. Дуже рідко бачиш близьких та рідних людей. Це я вважаю найбільшим мінусом. Але спорт має і свої плюси. Я подорожую, бачу нові країни, отримую враження, спілкуюсь, знайомлюсь. До того ж я завжди у прекрасній фізичній формі.
Що змінює у твоєму житті участь в Олімпіаді? Що змінив, наприклад, Лондон?
- На даному етапі щось змінилось в моєму амбіційному ставленні, світогляді. Хочеться тренуватися більше, чогось досягати. Але в матеріальному плані, у сенсі якоїсь допомоги від держави – я нічого не відчув.
Як реагуєш, коли тебе впізнають посторонні незнайомі люди? Приємно чи дратує?
- Мене не так часто впізнають, щоб мене це дратувало. Якщо іноді, буває, хтось каже: «О, цей хлопець бігає, він виступав на Олімпіаді», то це навіть приємно.
Зараз ти перебуваєш у чудовій формі. Які у тебе плани, адже тобі вже майже 32 і більша половина твоєї кар’єри вже позаду?
- Я був учасником двох олімпійських ігор – в Афінах і в Лондоні. З певних причин мене не взяли до Пекіну, хоча я здав норматив і був Чемпіоном України, тому мав повне право туди їхати. Зараз я маю величезне бажання виступити в Ріо у 2016 році. Нічого в цьому страшного не бачу. В моїй дистанції головне – витривалість, і вона напрацьовується з роками. Це якщо спрінт можна бігти у 18-20 років, то витривалість дається тільки з часом. Я вважаю, що і в 35-36 років мені можна буде виступати. Наприклад, рекорд Європи був встановлений голландцем у 36 років. Я планую, що в мене ще все попереду. І до речі, в 31 рік я показав свій найкращий результат, навіть два найкращі результати. І зараз я бігаю краще, ніж в 20 років, коли був, як тоді казали, перспективним і талановитим. Я найкращі свої результати показав лише в 31 рік. Тому не можна говорити, що я вийшов з форми.
Читайте також: ЛЕГКОАТЛЕТКА ОЛЬГА ЗЕМЛЯК : «ПІСЛЯ ОЛІМПІАДИ Я ХОТІЛА ЛИШЕ ВИСПАТИСЬ…»
Про що жалкуєш найбільше?
- Можливо, про те, що не почав раніше вдосконалюватися. Лише в 30 років почав цікавитися більше тренувальним процессом суперників та черпати щось корисне для себе. Раніше я робив лише те, що говорив мені мій тренер.
Щодо твого тренера – яку роль в твоїй кар’єрі він відіграє?
- Я вдячний йому за те, що він привів мене в спорт. З його допомогою я виконав нормативи «майстра спорту» і «майстра спорту міжнародного класу». Коли тренер поруч, завжди легше, навіть досвідченому спортсмену. Він може дати пораду з боку, якусь підказку - для цього дуже потрібний тренер. Хоча, можливо, я зараз вже сам краще знаю, як мені тренуватися, які вправи робити. А з тренером я вже раджусь тактично, як провети дистанцію. Без нього важко і ніяк. До того ж, тренер дбає не лише про твої спортивні питання, а й матеріальні. Він вибаває у чиновників тобі гроші на збори, харчування і т.д.
Читайте також: РЕКОРДСМЕН УКРАЇНИ З ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ АНДРІЙ ПОПЕЛЯЄВ: «ВВАЖАЮ, ЩО НЕ ВАРТО НІ ПРО ЩО ШКОДУВАТИ....»
Що тобі матеріального дає спорт? Що сьогодні ти можеш собі дозволити і чи задоволений таким матеріальним становищем?
- У нас ситуація у спорті на даний момент дуже складна. Щось постійно змінюється, перероблюється, а ти сидиш і чекаєш, коли тобі, наприклад, стипендія якась прийде. Якщо порівнювати нас з Європою, бо я спілкувався зі своїми європейськими колегами, то ми отримуємо лише десяту частину того, що отримують в сусідній державі. Не знаю, що на нас виділяють, але ми отримуємо дуже мало. Це не голослівно - це факт! На жаль, така ситуація в нашій країні не лише в спорті.
Згадай свій виступ на Олімпіаді. Про що думаєш, коли біжиш таку важливу дистанцію?
- Я в такі моменти усвідомлюю, наскільки важливо було сюди потрапити. Треба було виконати важкий норматив, а цьому передувала тяжка праця. Для будь-якого спортсмена найвища нагорода – це олімпійська медаль. І хочеться виступити якнайраще, а не бути вкінці.
.jpg)
Що ти зробив після того, як фінішував у Лондоні? Якою була перша думка?
- Думка була, що час я показав хороший, але треба було чекати, поки пробіжать всі, і лише тоді стане відомо, чи потрапляю я в фінал. В мене був дуже сильний забіг, сильні суперники, і я фінішував восьмим. В результаті був 18 з 50 спортсменів. Мені не вистачило до фіналу зовсім трішки. Це долі секунд. Але я вважаю, що бути в двадцятці сильніших світу цього - це достойно. Хотілось, звісно, потрапити у фінал. Тому надіюсь, що в Ріо-Де-Жанейро мені це вдасться (сміється - авт.)
Як зустрічали олімпійців у Рівному? Чи дали вам ті обіцяні ділянки землі, про які говорив очільник області Василь Берташ?
- Якщо чесно, я не був на зустрічі олімпійців з владою. Було багато розмов про те, що виділять ділянки, що буде десь за межами Рівного «олімпійська вулиця». Але поки це десь в розмовах, на папері. Уже березень, пройшло півроку, але нічого немає. Будемо цікавитися, будемо чекати - так просто від цього не відступимось.
І що, є надія їх все-таки отримати?
- Надія є! Але якщо вона зникатиме, ми зберемось усі і підемо до журналістів, на телебачення, аби відстояти своє право. Навіщо обіцяти, якщо не виконувати свої обіцянки? Поки ми чекаємо, мовчимо, але це буде не довго. Не думаю, що для області є проблемо дати 10 ділянок для найкращих спортсменів, до того ж не в місті, а десь у районі. Але вже півроку нічого не вирішується.
Чому таких нагород не давали у минулі олімпійські роки? Наприклад, коли ти у 2004 році виступав у Афінах – спортсменів забезпечували житлом, як це прописано у законодавстві?
- Їх і зараз ніхто не забезпечує! Я знаю точно, що в інших областях, учасники Олімпійських ігор отримали квартири. На Волині, в Івано-Франківській області, у Вінниці, в Броварах спортмени тепер мають житло. Також дарували спортсменам машини, ноутбуки. І це не призерам, а просто учасникам. Я учасник двох олімпійських ігор, та мені не дали жодної винагороди, окрім того, що потиснули руку.
До яких змагань ти готуєшся зараз? Чому не тренуєшся у Рівному?
- На жаль, у Рівному немає умов для тренування взимку. Погода для цього не сприяє. Манеж легкоатлетичний, який побудували і який був готовий – застели доріжки і бігай, віддали під склади ринку Дикому. Рівненські атлети тоді могли б вже нікуди взимку не їхати. Але... манеж віддали під склади. Мабуть, влада порахувала, що так буде їм вигідніше, ніж спорт, культура і здоров’я нації. Тому я майже всю зиму в Криму, де немає снігу і зникає ризик травмуватися. Найважливішими стартами цього року для мене буде командний Чемпіонат Європи та Чемпіонат світу у Москві.
Читайте також: СПОРТСМЕН-РЕКОРДСМЕН ОЛЕГ СКАВИШ: «СТОМАТОЛОГ ЗАПРОШУЄ МЕНЕ ДО СЕБЕ В КАБІНЕТ ЧАСТІШЕ…»
Що надихає тебе на перемоги?
- Навіщо тренуватися, якщо не прагнути перемогти?! Це, мабуть, девіз кожного хорошого спортсмена. Треба вдосконалюватися, поки маєш можливість. А ще я хотів стати прикладом для свого сина. Він в мене також займається легкою атлетикою. Хочеться бути йому якимось стимулом і поштовхом, щоб він хотів бути схожим на тата і перевершувати мої здобутки.
І наостанок, розкажи нашим читачам, чи варто боятись падінь, коли стоїш на вершині? Чи варто насолоджуватись миттю?
- Треба насолоджуватися миттю і ніколи не боятися. Сильний не той, хто не падав, а той, хто піднявся після падіння. Не треба хвилюватися, коли ідеш до своєї цілі, і, навіть впавши, прагнути повернутися назад і піднятися ще вище.
Спілкувалася Міла СЛОБОДЕНЮК
Фото - з особистого архіву Вадима Слободенюка
