На Рівненщині вже тривалий час спостерігаємо нестійку тривожну ситуацію навколо міжконфесійних проблем православних церков.
Фото www.panoramio.com
На Рівненщині вже тривалий час спостерігаємо нестійку тривожну ситуацію навколо міжконфесійних проблем православних церков. З 2014 року більше десяти православних громад здійснили перехід від УПЦ МП до УПЦ КП.
Чого вартують випадки у селі Бадівка, на Острожчині та селі Птича в Дубенському районі. До речі, на Дубенщині досі не все заспокоїлося. В черговий раз у квітні 2015 р захисники "істинного канонічного православ’я" з’їхалися чи не з усієї Рівненсько - Острозької єпархії. Святі панотці заручилися підтримкою кремезних охоронців, щоб дати відкоша "професійним" громадським активістам патріотичного штибу з м. Дубно. У відповідь отримали потужний спів українського гімну, який, фактично, показав справжні суспільні настрої звичайних селян. Це симптоматично підкреслений виклик "московському православію", адже в українській традиції - громада встановлює правила, за якими житиме священик та прихожани. І це, зауважу, кардинальна відмінність від російської традиції - в якій домінує настоятель приходу.
Ми чітко усвідомлюємо, кому вигідний релігійний неспокій, щоб населення збурювалося й вдавалося до протестних акцій. Будемо відверті – Українська Православна Церква, незважаючи на свою автономію, де-факто залежна від Російської Православної Церкви. Як би ревносні хранителі канонічної єдності не переконували нас у протилежному.
В інших регіонах, приміром, в Одеській області справа пішла ще далі – місцевий священик через розповсюдження агітаційної проросійської літератури фактично закликав до збройної боротьби, до створення окремої республіки. Отож за таку сепаратистську діяльність був засуджений умовно на чотири роки.
А хіба ви не вважаєте, що цього не може бути в нас? Тим паче, прецеденти в нас є, і вони не поодинокі. У цій самій Птичі градус протистояння досягав критичної межі. Тільки завдяки наполегливій конструктивній роботі правоохоронців та органів місцевої влади вирішення конфлікту із фази силового протистояння переведено у судову площину. Адже у правовій державі, заради міжконфесійного миру та злагоди, такі чутливі проблеми як релігійні конфлікти, повинні вирішуватися у судових інстанціях - аксіома, яка, не повинна заперечуватися будь-якою стороною.
До того ж поруч з Рівненщиною знаходиться велична християнська святиня - Почаївська лавра - цитадель московського духовенства на Волині. Можливо, не є випадковістю поширення серед населення листівок пропагандистського характеру:
Завещание
Прєподобного Фєодосия Києво-Пєчєрского. Основоположника русского монашества одного из величайших святых, прославленных Русской Православной Церковью, написанное в ХІІ веке Киевському Великому князю Изяславу как главе православного Киевского государства, а в лице его и всем русским людям, объединенным в то время Киевской Русью», в якій на т.зв. церковно слов’янській мові закликають повертатися до "єдиної віри", засуджуються прояви інакомислення і т.п. Коментарі, гадаю, зайві.
У даному випадку ідеї «руського міра» отримали цікаву історичну інтерпретацію, хоча у сучасної освіченої людини це, принаймі, викличе тільки іронічну посмішку. адже патріарх РПЦ Кирил відкрито підтримує агресивну політику В.Путіна щодо України. Тому ми мусимо бути пильними, виявляти та викорінювати такі випадки ще на початках, щоб ці настрої не розрослися далі, оскільки наслідки для нас можуть бути трагічними.
Прихильники Московського Патріархату не можуть змиритися з тим, що прихожани парафій УПЦ Рівненщини переходять під юрисдикцію Київського Патріархату не тільки через релігійні міркування, а й через антиукраїнську риторику окремих недалекоглядних кліриків. Точкою неповернення у згаданих конфліктах, постали непоодинокі випадки, коли батюшки відмовляли у відспівуванні загиблих у зоні АТО наших воїнів як захисників України. Цинізм захисників канонічного православ’я зашкалював! Наслідки не забарилися. На наших очах відбувається радикальна українізація православного простору.
У наші краї зачастили псевдо-журналісти з сусідньої «братської» країни. І роблять вони це далеко не з благими намірами. При цьому священики УПЦ МП раді старатися – і коментар дати, і «потрібних» людей для сюжету знайти. З іншої сторони гарячкуваті, емоційні дії прибічників Київського Патріархату дають грунт для провокаційних сюжетів на закордонних телеканалах, Інтернет ресурсах і т п.
Цілком очевидно, що міжконфесійні конфлікти не сприяють консолідації церков заради створення єдиної помісної церкви. УПЦ і надалі залишається найбільшою релігійною структурою у регіоні. На початку березня представники Московського патріархату влаштували велелюдну пішу ходу центром Рівного. А з нагоди 1000-річчя представлення князя Володимира метрополія УПЦ готує загально церковні заходи. Можливо, історична постать князя Володимира - фундатора Київської держави, буде об’єднуючою у пошуку міжцерковного діалогу, а не тільки в черговий раз, використано у власних пропагандистських цілях.
Денис ГРИЩУК
