Регулювання сімейних відносин громадян України
У відповідності до чинного законодавства України, громадяни України, які уклали шлюб в Україні незалежно від їх місця та часу проживання є суб`єктами Сімейного кодексу України, який визначає особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів. Регулювання сімейних відносин громадян України навіть за кордоном здійснюється цим Кодексом.
Сімейний Кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім`ї, визначеними у ньому.
У разі розлучення громадян України за кордоном:
У відповідності до Сімейного Кодексу України по факту громадянства України та укладення шлюбу в Україні, сімейні відносини громадян України регулюються СК України, ЦПК України та нормами міжнародного права. Тому у разі розлучення, громадяни України, (навіть якщо вони проживають за кордоном) у відповідності до ст. 280 ч. 4 зобов`язані звернутись до РАГСУ або суду України з проханням про розірвання їхнього шлюбу в Україні. В той же час громадяни України, які постійно проживають за кордоном, не можуть намагатися подавати на розлучення в суд іноземної держави у якій проживають і бути в силу цього позбавленими права розірвати шлюб в суді України, як це передбачає ст. 280 СКУ. Тому КпШС України (ч. 6 статті 197) зобов`язує громадян України, які проживають за кордоном, звертатися з вимогою про розірвання шлюбу в суди України.
В цих випадках Верховний Суд України дає обраному ним суду, яким може виявитись будь-який суд України, доручення розглянути справу про розірвання шлюбу між громадянами України, які постійно проживають за межами України. Законодавство України передбачає можливість в окремих випадках розірвати шлюб шляхом реєстрації розлучення в органах ЗАГСу без попереднього звернення до суду. Оскільки консульство України надало право реєструвати всі акти громадянського стану, то в силу частини 5 статті 197 КпШС України громадяни України, які тимчасово або постійно проживали за кордоном, мають право за наявності передбачених умов розірвати шлюб шляхом реєстрації розлучення в консульській установі України.
Проте, у відповідності до міжнародно-правових норм, закордонні дипломатичні установи мають обмежені можливості консульського реагування у багатьох справах, які є пов’язані із своїми громадянами, бо це є пов’язано з тим, що консульські установи не можуть виступати стороною у суді з метою захисту прав та інтересів своїх громадян за кордоном, або бути посередниками чи представниками у справах, які мають характер цивільно-правових спорів.
Тому будь-яке намагання громадянина України розлучитись за кордоном (в Італії) через суд іноземної країни є нелегітимним, оскільки іноземний суд країни у якій громадянин України проживає тимчасово є юридично і правово перешкодженим для здійснення такого судочинства за фактом передбаченим Міжнародними Конвенціями (Конвенція між CРСР та Італією, підписана 25.01.1979 року, і є обов?язковою до виконання в Італійській Республіці згідно закону № 766 від 11 грудня 1985, яка вступила в Італії у законну силу 7 серпня 1986 року) саме з огляду на те, що факт тимчасового місцепроживання в Італії, у відповідності до ст. 24 пункт а) і пункту е) даної Конвенції не дає права італійському судочинству регулювати сімейні відносини у цивільних справах громадян України.
Порядок розірвання шлюбу громадян України з іноземними громадянами і шлюбів іноземних громадян між собою в Україні.
Частина 1 статті 197 КпШС України встановлює порядок розірвання шлюбів громадян України з іноземцями, а також шлюбів іноземних громадян між собою на території України. Ці шлюби розриваються за законодавством України, за такою ж процедурою (в органах ЗАГСу або суді), на тих же мотивах і з тими ж правовими наслідками, які встановлені в Кодексі про шлюб і сім`ю України. Нашим законодавством при розірванні іноземних шлюбів не передбачено ніяких обмежень і виключень. Тому при розлученні іноземці не вправі посилатися на свої національні закони, наприклад, на ті, які забороняють розірвання шлюбу або обмежують його визначеними умовами, або навпаки, примушують розірвати шлюб, виходячи з расових, релігійних і інших забобон.
Вони повністю підпорядковуються в цьому відношенні українським правилам розлучення. Але розірвання шлюбу через суд України може мати значні перешкоди, коли один з подружжя проживає за кордоном, так як закон України за всіх умов не може заборонити іноземцю звертатися з вимогами про розірвання шлюбу в суд держави, в якій він проживає. Невизнання розірвання шлюбу, проведеного в цих випадках іноземним судом, привело б до того, що іноземець вважався б розведеним, а громадянин України продовжував би перебувати в шлюбі. Тому, якщо в момент розірвання шлюбу хоч би один з подружжя (іноземець) проживав за межами України, КпШС України (стаття 197) визнає дійсним розірвання шлюбу, проведене іноземним органом за законом відповідної держави. Якщо подружжя є іноземцями, то незалежно від місця їх проживання розірвання їх шлюбу, проведене за межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні.
28 січня 2011 року відбулись зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя».
Згідно з новими нормами, спільною сумісною власністю подружжя є житло, придбане кожним із подружжя під час шлюбу в результаті приватизації, і земельна ділянка, безоплатно отриманий кожною з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації. Оскільки СКУ (Сімейний Кодекс України) досить повно регулює такі питання, як право власності на зарплату, пенсію, стипендію, інші доходи одного з подружжя, проте у той же час залишалося не врегульованим питання про право власності подружжя на земельні ділянки, безкоштовно отримані чоловіком або дружиною під час шлюбу. У результаті такої невизначеності при розірванні шлюбу та поділ майна суди по-різному застосовували норми закону. Тому тепер відповідно до статті 60 Сімейного кодексу майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Ця норма справедлива й у випадку, якщо один з подружжя не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).
Журналіст, керівник ЮК ТОВ "Фенікс-ДНС" Сергій Сидоров
