Шити ляльки знаний у місті юрист - Зоряна Кожуховська почала кілька років тому.
Шити ляльки знаний у місті юрист - Зоряна Кожуховська почала кілька років тому. Сьогодні її руками створено близько сотні таких милих іграшок. Байдужими, однозначно, вони не залишать ні малого, ні старого. До того ж більшість з них ще й тоновані ароматами кави, кориці та какао. Можливо, саме цей теплий запах і зачаровує маленьких діток, котрі потримавши таку ляльку у руках одного разу, більше віддавати не хочуть.
Все почалося із сімейної подорожі закордон, де її син Олесь побачив таку «хендмейдну» ляльку. З неї і почалось скиглення: «Мамо, купи!». Втім взявши її до рук, Зоряна зрозуміла – сама зможе її пошити. Адже колись в дитинстві мріяла бути художницею і постійно щось майструвала. До того ж і перша освіта – художня.
З того часу її квартира перетворилась на майстерню. Скрізь – голки, тканини, пух і фарби. У відпочинку від адвокатури, вона приходить додому і ввечері, коли ніхто не заважає, а хатні клопоти лишаються позаду – поринає у казковий світ.
«Мені багато матеріалів приносять знайомі. В когось десь завалялась стара сукня чи хтось щось шив і лишились шматки тканини. В мене іноді таких матеріалів вдома збирається ящиками. І коли я вже беру тканину у руки, я бачу – що це буде за лялька - сумна чи весела, в якій вона буде сукні чи що триматиме в руках. І кожну ляльку, коли я комусь дарую чи продаю, то відчуваю, ніби віддаю частинку себе.»
Тому, зізнається майстриня, ніколи не робить ляльок на замовлення. Кілька разів спробувала, але не вийшло. Вони, розповідає, позбавлені тої душевності, як інші, змайстровані за велінням душі.
Перші ляльки Зоряни були в образі Баби Яги, такої усім нам відомої із фольклору. Найперша лялька – болотна кікімара, зроблена з жіночих панчох. Сьогодні у неї вже цілі серії. Ось цих зайців люблять купувати батьки немовлятам у дитячу кімнату. Вони ароматно пахнуть та з ними приємно обійматися і спати.
Нарозхват ось ці кумедні лосі. Їх Зоряна шиє у образі мами, тата та дитини.
А ось такі зебри та лосі – з корпусом та регулюванням висоти. В основі ніг у них – частина старих парасольок. Тому виростати вони можуть до півметра.
Майже у всіх ляльок є декоровані будиночки. Це вважає майстриня, теж важливий елемент.
Деякі її задумки настільки захоплюючі, що зізнається, мусить просити допомоги рідних. Тато, зазвичай, робить різні дерев’яні каркаси та корпуси, чоловік збирає деталі до купи, мама в’яже та шиє вбрання, син та донька допомагають ляльку набивати та вивертати. Сьогодні вона майструє ключницю, яку охоронятиме величезний текстильний заєць. Задум, каже грандіозний. Робить її для себе, але, як показує практика, коли хтось просить продати – важко встояти. Адже комусь ця лялька може принести море втіх.
Проте, зізнається, ці ляльки – ніякий не бізнес. Лише заняття для душі. Першого разу вона винесла кілька своїх робіт з донькою на «Музейні гостини». Проте їх не продавала. Просто хотілось почути відгуки рівнян. Після схвальних компліментів та вмовлянь продати, зрозуміла – її праця може комусь принести щастя. Спочатку більше дарувала, але коли кількість зроблених ляльок перевалила за місткість деяких кімнат – вирішила шукати покупців. Що ж до вартості, то все залежить від ціни матеріалів. Адже усі ляльки екологічно чисті – це натуральні льон і пух. Та й займає виготовлення однієї ляльки від трьох днів до кількох місяців.
«Ціна залежить від того, скільки я вклала сюди часу і грошей. Часом буває, що іграшка шикарна, на неї дивишся, але вона дешева. А є навпаки. Втім її ціна вища, бо тут дуже багато кропіткої праці.»
Є ляльки, котрі Зоряна не продає. Вона тримає їх вдома і вважає оберегами своєї оселі та родини. У таку містичність цих іграшок вона повірила не одразу.
«Я завжди в останню чергу малюю обличчя та очі. Коли я була в Австрії, нам розповідали, що лялька – це дуже містична річ. І от поки лялька немає очей, вона ще немає душі. Як тільки з’являються очі – вона оживає. В мене була одна лялька, котрій я довго не могла підібрати намистинки для очей. Перебрала пар з 10. Усі одного розміру, лише краплинки різні. І коли я пришила останню пару – відчула візуальний контакт. Іграшка була готова. Вони як ікона, коли її робиш треба вкладати душу.»
Ось таких хіруімчиків та скомарох вона рекомендує купувати тим, у кого в родині якісь проблеми. Такий вид оберегів використовують у Австрії. Але, головна порада від лялькарки – довіритись серцю. Ви маєте відчути, що це Ваша лялька. Що вона зроблена для Вас. Можливо, тому діти, зі своїми щирими серцями, так легко обирають собі іграшкових друзів. Хто знає….
Міла СЛОБОДЕНЮК
