Дивна річ - бікіні: якісь 30 квадратних сантиметрів тканини можуть зробити наготу прийнятною.
Купальник не змінює форм нашого тіла, не приховує ніяких реальних чи уявних вад, але чомусь кардинально змінює як ставлення оточуючих, так і наші самовідчуття. Тут діють категорії пристойності, закладені в нас вихованням, тобто соціумом.Про це пише zhinka.info.
Колись купальний костюм повністю закривав тіло і складався із спеціальної сукні, штанів трохи нижче колін, купальних панчох і чобітків з м`якої шкіри.
Сто років тому тільки найсміливіші купальниці могли дозволити собі увійти у воду босими - настільки жорсткими були вимоги пристойності. З настанням індустріальної революції купальник еволюціонував досить швидко, перетворившись з облягаючого трико подібного до сучасного роздільного купальника і, нарешті, в скандальне міні-бікіні.
Цей шокуючий винахід належав Дому Christian Dior в особі Луї Реара (Louis Reard), в 1945 який представив публіці купальник з декількох трикутників і стрічок. Він був приречений справити враження бомби, що розірвалася, тому Реар назвав його "Бікіні", за назвою атолу Маршаллових островів, де проводилися перші ядерні випробування.
Нова мода була засуджена церквою і заборонена в деяких католицьких країнах - Іспанії, Італії. Хоча бікіні швидко освоювали пляжі Франції, США консервативна суспільна мораль довго не дозволяла цьому нововведенню поширитися. Тільки в 60-і, на хвилі хіпізму, бікіні проникли на американські пляжі і стали більш-менш прийнятні з точки зору пристойності.
Саме з хіпізмом і з його закликами "відпустити тіло на свободу" пов`язують поширення натуризму (нудизму) і більш соціально прийнятного "топлес".
Поява монокіні, купальника, що складається тільки з малюсіньких трусиків, збігається з новою хвилею фемінізму, коли жінки відстоювали своє право нарівні з чоловіками оголювати верхню частину тіла в публічних місцях для відпочинку і купання.
