Сучасна науково-технічна революція суттєво змінила зміст і характер життєдіяльності людини, породивши поряд з обнадійливими для її існування і функціонування явищами чинники, що викликають цілком обґрунтовану тривогу і стурбованість.
Науково-технічна революція, яка нині набирає своїх обертів, означає не тільки бурхливий розвиток суспільного виробництва, соціальних процесів, а й загострила проблему людини, смислу її існування, функціонування в нових історичних умовах, які зафіксувались і закріпилися в поняттях "постіндустріальне суспільство", "посткапіталізм", "технологічна цивілізація", "інформаційна цивілізація", "культура постмодернізму" тощо. Формується нова світова система, нова економіка, політика, художня культура та врешті-решт нова мораль; нове складне і суперечливе ціле, в якому дедалі складніше зберегтись і розвинутись людині.
Однією із небезпек, які несе людині науково-технічний прогрес — її "денатуралізація", відхід від першопочаткової "рідної" природи до створення нею ж за допомогою науки і техніки "штучної природи" — результату перетворювально-практичної діяльності, урбанізація способу її життя і втрата "укоріненості", "коренів" внаслідок інтернаціоналізації життя і міграційних процесів. Бурхливий розвиток науки і техніки, постійне зростання вимог до людини зробили її життя надто стрімким і плинним, сучасне людство перебуває в стані збурення і потрясінь, переворотів і змін, розхитуються стереотипи, порушуються усталене і звичне, триває пошук нових цінностей і форм, які б стали чіткими орієнтирами і опорою в життєдіяльності людини.
Ледь не головним діагнозом сучасних українців є схибленість на матеріальних цінностях. Що тут можна сказати? Це загальноукраїнська тенденція.
Прикладом для наслідування стають багатії, які роз’їжджають країною на дорогих авто, просаджують у найдорожчих ресторанах шалені гроші, відпочивають на найвідоміших курортах світу і навіть не замислюються про пересічних українців, про шахтарів, котрі не бачать неба над головою, про вчителів, які намагаються виростити нове покоління чи лікарів, які щохвилини боряться за чиєсь життя.
Коли ми спостерігаємо на телебаченні як купка багатіїв може дозволити собі шикарний ремонт у квартирі – на рівні підсвідомості з’являється потяг до наслідування. Звідси й бажання купувати дорогі іграшки, утримувати які зовсім не по кишені. На додачу можна сказати, що українцям у спадок від СРСР дістався голод до грошей. Адже «всі були рівні», приватна власність – то нонсенс.
Тепер заможність вимірюється у марці авто, величині житлової площі чи електронного начиння у будинку. Змінилися декорації. Суть та ж сама.
Далі, нагадаю про лінь, чи то байдужість громадян. Не знаю як це назвати. Просто українці залюбки можуть посидіти з тобою на кухні, розказати, наскільки погане в нас життя. Або поплакатися на різних форумах про «поганість» нашої влади. Все. На цьому ініціативи «з низів» мруть. Коли справа доходить до реальних дій, більшість знаходить відмовки. Аби не переходити до конкретних дій появляють безглузді причини.
Також не можу не згадати про невпевненість у завтрашньому дні. Поклавши руку на серце, відверто можу сказати, що я не впевнена, що у моєму житті завтра щось не зміниться в гіршу сторону. Може в гості завітає обвал гривні чи банкрутство країни, а може політичний курс нашої влади зміниться на сто вісімдесят градусів?
Далі в українців відзначаю байдужість до навколишнього середовища й невміння радіти життю. Ми живемо у країні, яка про нас, відверто кажучи, й не надто піклується. Армії пенсіонерів, кинутих напризволяще, інваліди, які нікому не потрібні. Як ці категорії людей можуть себе захистити? Ніяк.
А мова? Найдорожчий наш скарб! Як ми зараз спілкуємося? Вдумайтеся. Куди пропадає мова? А вона губиться серед численних русизмів та жаргонізмів. Сучасні українці перестають спілкуватися рідною мовою. Молодь вважає, що зараз круто говорити по-москальськи. Але якщо ми не усвідомимо значення нашої мови то вона зникне, і забере разом з собою у небуття все: і пісні, і вірші, і мамині колискові.
Епоха науково-технічного прогресу охолодила душу людини, сучасні люди, зокрема молодь, менше здатні до хвилювання, до кипіння пристрастей, до таких гуманних почуттів, як милосердя, співучасть, співстраждання, любов і дружба.
З егоїзмом пов`язана жорстокість, яка завжди супроводжувала людство, нині ж феномен жорстокості в різних його проявах з неймовірною швидкістю поширюється в глобальних масштабах і вже становить загрозу, паралізуючи страхом і жахом волю та розум сотень мільйонів людей. Синдромом жорстокості і насильства фактично охоплені всі сфери життя суспільства. Причому вбивають, грабують, крадуть не тільки професійні кримінальні елементи, а й часом на перший погляд симпатичні і виховані люди, зокрема юнаки, дівчата і навіть підлітки, часто невмотивовано. Синдром жорстокості і бездушності охопив і споконвічну сферу людяності — медицину, де добро і милосердя — одна із обов`язкових умов праці. Ще більшу тривогу викликає те, що молоді, нерідко матеріально забезпечені матері, відмовляються від своїх новонароджених дітей. Все частіше проявляється жорстокість в сім`ї: батьків до дітей і дітей до батьків. Не зважаючи на те, що зло впродовж століть засуджувалися мораллю, релігією, мистецтвом, в книгах і картинах, воно не тільки не зжите і не переможене, а з дедалі більшою впевненістю завойовує все нові й нові сфери і плацдарми для подальшого наступу на все людське і гуманне.
Сучасна людина переживає глибоку внутрішньо-особистісну кризу – кризу світогляду. Сьогодні нам пропонують для духовного вжитку химерний світоглядний коктейль, замішаний на різних, іноді деструктивних вченнях.( Це нагадує притчу про чоловіка, який збудував будинок на піску, - здійнявся шторм і від будинку залишились самі лише уламки). Найжахливішим наслідком відсутності духовних орієнтирів є асоціальна поведінка.
Складається враження, що наша нація – залякана купка індивідів, що не здатні подбати про загальне благо й відстояти власні інтереси.
Таким чином, духовне життя сучасної людини є надзвичайно складною проблемою, що вимагає першочергового вирішення і пошуку для цього ефективних заходів і засобів. Отака весела психологія.
Світлана КУРОПІЙ
