Творчість Коляди – це інструментально-емоційні мелодійні фортепіанні п’єси, які сьогодні знаходяться десь посередині між класичною та популярною музикою.
Український автор неокласичної романтичної фортепіанної музики Роман Коляда не називає себе композитором. Мовляв, у його розумінні ці люди пишуть значно серйозніші та масштабніші твори. Натомість, творчість Коляди – це інструментально-емоційні мелодійні фортепіанні п’єси, які сьогодні знаходяться десь посередині між класичною та популярною музикою.
Це унікальний музикант, який разом з тим є ще й журналістом і дияконом. Він є директором радіо «Промінь», має на ньому свої авторські програми, а ще служить у Свято-Юріївської парафії УПЦ КП. Як автор композицій записав три альбоми.
- Ви завжди говорите, що одну й ту ж саму мелодію ніколи не граєте двічі однаково. У чому їхня різниця?
- Навіть якщо якусь мелодію відіграти точно по нотах, стан то під час гри у мене інший. Буває, слухаю два своїх концертних записи, і начебто вони близькі. А буває - сідаєш грати одну п’єсу, а потім починаєш імпровізувати, десь тут вловив одну ноту і закінчити взагалі іншим музичним матеріалом, джазові музиканти мене зрозуміють. Щоразу може темп відрізнятись. Я ніколи не граю під метроном, хоча це й недолік, адже для відеомонтажу неможливо двічі записати однакові дублі. З іншого боку, це дозволяє дуже тонко реагувати на себе, на зал, на емоції, які кожного разу різні. У моїй музиці є дві ключові речі – це намагання тонко провідчувати емоційний стан, причому у найширшому сенсі. І друге – намагання насолодитися звуком.
- А я к щодо того, на чому ви граєте? Багато піаністів не люблять синтезатори…
- У синтезаторі діапазон насолоди обмежений конструктивними можливостями цього інструменту. Якщо є «живий» інструмент, з ним можна взаємодіяти як з живою істотою. Це завжди живий організм. Кожен рояль має свій характер. Бували випадки, коли, думаючи про інструмент як просто про технічно-досконалу річ, у процесі концерту я бачив, що він починає показувати оцей характер. І все йшло не так, як хотілося. Відтак, репетиція перед концертом для мене – це не технічний акт пристосування до особливостей роялю, це намагання домовитись із своїм майбутнім другом або партнером, щоб у нас все було добре. Не лише у мене так, інший відомий піаніст, Дмитро Суховієнко, коли приїжджає у Київську філармонію, не грає на двох чудових «Стейнвеях» (найпрестижніша марка фортепіано – авт.), а просить викатити йому стареньку «Ямаху», за якою він колись починав виступати. У цьому завжди є багато містики, адже це речі, які не можна помацати руками чи оцифрувати. Власне, може через це ніколи одна й таж сама п’єса не звучить нота в ноту, тембр в тембр. Моя творчість – це музика, яка звучить лише тут і зараз!
- Записи відбуваються також лише на «живому» інструменті?
- Так, усі три мої альбоми – це рояль. Електронним звуком я не пишу. Навіть якщо на студії кажуть, що у них суперсучасний синтезатор із великим банком звуків, я все одно кажу: потрібен «живий» інструмент. На концертах іду на компроміси, адже якщо люди так тебе хочуть почути, що запросили виступити, то треба це розуміти.
- Окрім концертної творчості не варто забувати, що ви ще й композитор. Особливий секрет творчого натхнення існує?
- Я дуже обережно називаю себе композитором. Все-таки, це людина, яка пише серйозні партитури для симфонічного оркестру чи опери, або хоча б мініатюри для камерного оркестру. Тому мені ближче визначення «піаніст-імпровізатор». Хоча для мене композитор і виконавець – це речі нерозривні. Адже людина сидить, імпровізуючи за інструментом і створює музику «тут і зараз». Власне, на концертах я граю речі, які є записаними, запам’яталися, тобто дали «впіймати себе за хвоста». А бувають випадки, коли навпаки. Люди після виступу підходять і питають, де можна почути якусь композицію. А її насправді ніде немає. Я сам вперше її послухав під час гри і більше не пам’ятаю.
Головний секрет моєї творчості – не дати душі, нервам і серцю вкритися корою. Світ дуже провокує це зробити. Я досі не розумію, як у мені поєднується робота на адміністративній посаді з творчістю. Музичну діяльність із релігійною пояснити ще можна. Але якщо кажуть, що я дуже демократичний начальник, значить страждає більше посада. Гірше, коли від такого поєднання страждає творчість.
- Доводиться себе змушувати вигадувати композиції?
- Композиції з’являються справді спонтанно. Хрестоматійний випадок, про який я вже багато разів розповідав – історія появи «Пісні серця» (одна з найвідоміших мелодій Романа Коляди – авт.), яка з’явилась, коли я йшов з торбами з базару. А вона зазвучала в голові. Все що залишалось – прийти додому і грати, грати, грати. У цьому процесі відбувається щось на зразок «відсікання зайвого», як казав Мікеланджело. Та композиція, яка запам’яталася і потрапила у вигляді запису в альбом – це тінь всього того, що було награно, наімпровізовано на цю тему. Саме тому я вважаю, що запис – це «консерва», треба ходити на «живі» концерти Що і закликаю всіх робити, маючи на увазі будь-який виступ – класику, джаз, народну музику. Хорошу музику треба слухати і привчати дітей, бо нинішнє покоління з навушниками у вухах – це біда.
- Колеги не звинувачують вас у простоті музики?
- Тут все набагато гірше. Один дуже страшний, жорсткий і цинічний музичний критик, якого звати Роман Коляда, постійно сіпає за руки піаніста-імпровізатора Романа Коляду: «Що ти граєш? Це ж страшний примітив». Іноді це закидають і сторонні люди. Але якщо вже ця музика прорвалася крізь мій власний опір, значить вона має право на життя. Я все таки маю академічну музикознавчу освіту, переслухав дуже багато різної музики. І розумію, що з точки зору формального аналізу музичних форм це - простенькі п’єси, які віддзеркалюють якісь емоції. Але мені завжди було цікаво, що за цими п’єсами. І в процесі «живого» контакту мені важливо, що є над звуком, наді мною і тими людьми, які зібралися в залі. Я все роблю саме заради цього, а не заради кількох точок на нотному папері.
Нагадаємо, Роман Коляда приїде у Рівне з авторським концертом "Янголи повертаються". Це третій офіційний реліз, який побачив світ у 2011 році. До цього були "Погляд в небо" (2008) та "Танець любові та розлуки" (2009).
Концерт відбудеться 19 листопада у Залі камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії.
Початок о 19.00. Вартість квитків – 60 гривень партер, 20 – бокові (для студентів). Довідки і квитки – (067) 363-34-18.
