Канадські вчені дослідили, що друзі дитинства знають нас краще, ніж ми самі себе. На їхню думку, ніхто не зможе більш точно передбачити, як складеться наша доля, ніж це зроблять однолітки з початкової школи.
Канадські вчені дослідили, що друзі дитинства знають нас краще, ніж ми самі себе. На їхню думку, ніхто не зможе більш точно передбачити, як складеться наша доля, ніж це зроблять однолітки з початкової школи.
Викладач факультету психології в університеті Конкордії у Монреалі Ліза Сербін і аспірантка Алекса Мартін-Стор опублікували результати дослідження, яке вони розпочали ще в 1976 році: впродовж 35 років учені спостерігали за дорослішанням і розвитком двох поколінь дітей.
У перші роки (1976-1978 рр.) вчені збирали матеріал для дослідження. Відтак, учням перших, других і сьомих класів пропонувалося заповнити анкету, в якій вони оцінювали своїх однокласників з точки зору агресії, симпатичності і соціальної ізоляції. Крім того, діти також заповнювали схожу анкету про себе, після чого їх безпосередня участь в експерименті закінчувалася. А впродовж наступних 20 років психологи просто уважно спостерігали за своїми підопічними, відстежуючи їх прогрес в дорослому віці.
У 1999-2003 роках вчені знову опитали більше 700 своїх піддослідних. Тепер же психологів цікавили їх невротичний стан, ступінь екстровертності, відкритості, приємності і сумлінності.
- Ми змогли порівняти сприйняття однолітків, а також їх самосприйняття в дитинстві з їх особистісними рисами у дорослому житті, - пояснила Мартін-Стор. - При цьому ми виявили, що оцінки однолітків набагато більш тісно пов`язані з тим, які риси проявляються в зрілому віці, ніж те, як оцінював себе в дитинстві сам випробуваний. І це цілком зрозуміло, - додала вона. - Справа в тому, що діти спілкуються зі своїми однолітками впродовж усього дня, а тому агресивність і приємність у спілкуванні мають для них велике значення.
В результаті психологам вдалося виявити деякі закономірності. Наприклад, діти, які в дитинстві сприймають себе соціально ізольованими, у дорослому житті, швидше за все, стануть менш сумлінними. У той же час діти, яких однолітки сприймають як соціально ізольованих, виростаючи, демонструють більш низький рівень екстравертності.
У свою чергу те, що діти у своїх товаришах визначали як "приємність", у дорослому житті найчастіше виявлялося в більш високому рівні поступливості і сумлінності, а також у меншій схильності до неврозу в порівнянні з тими, хто в дитинстві сам вважав себе симпатичним.
У цілому ж дослідження показали, що при прогнозі того, ким стане людина в дорослому житті, варто покладатися скоріше на думку однолітків, ніж на думку самої людини.
Марина НАЗАРЧУК
