Українське суспільство в нинішній час як ніколи потребує об’єднання та гуртування навколо національно ідеї. У 2015р. православні церкви в Україні гучно вшановують хрестителя Київської Русі Володимира. Звісно, що чинник православної віри у нашому суспільстві є чи не наймасовішим рушієм на шляху ствердження національної державності України. Історично з часів Київської держави Володимира цінності православної віри були опорою для її непорушності та форпостом для здолання ворожих намірів половецького краю (який наразі трансформувався у потворне псевдодержавне "ДНР/ЛНР").
Утім, так вже традиційно склалося, що українці поділяють себе на кілька православних течій, котрі після агресії Росії, відразу продемонстрували справжні інтереси по відношенню до української держави, національної ідентичності українського народу і т.п. Київський патріархат відстоює бажання об’єднатися, створивши єдину помісну церкву. Це дало б можливість допомогти об’єднати країну у нелегкі часи. Власне, для цього було зініційовано підписання домовленостей між УПЦ КП та УАПЦ (Українською автокефальною церквою).
Але те, що сталося на останній стадії домовленостей, неможливо пояснити здоровим глуздом. 9 липня у Михайлівському золотоверхому монастирі в приміщенні Патріархії УАПЦ відбулося друге спільне засідання Комісій УПЦ КП та УАПЦ для ведення діалогу. Цього ж дня там же відбулося засідання архієрейського собору УАПЦ на чолі з митрополитом Макарієм (Малетичем).
Здавалося би досягнути об’єднання, якого прагнуть вже 20 років, можна вмить – церкви були за крок до цього. Однак непояснювана причина змусила керівництво Української Автокефальної православної церкви відхилити пропозиції УПЦ КП та фактично вийти з переговорного процесу. Натомість в УПЦ КП назвали це демаршем та зривом переговорів.
Відразу ж у Київському патріархаті не приховуючи, заявили, що це могло статися через прямий промосковський вплив та пов’язують це із фінансуванням з боку представників Московської патріархії, яка, орудуючи інформаційною дубиною "канонічного православ’я", робить все наперекір об’єднавчим процесам у православному українському середовищі. Щоправда, найчисельніша православна громада стрімко втрачає прихильників, через проросійську позицію духовенства УПЦ в оцінці подій в зоні проведення АТО.
Але не забуваймо, що в разі відступу нам загрожує ще гірше становище, в якому ми опинилися. Тому головне в цій позиції не відступати від головної ідеї – створення в Україні єдиної помісної церкви.
Нині переговорний процес призупинений. Тим не менш в Київському патріархаті запевняють, що відкриті до подальших перемовин. І хтозна, можливо, здоровий глузд таки візьме гору і в УАПЦ віднайдуть у собі сміливість повернутися до діалогу та створити єдиний союз.
Як відомо, паства в УАПЦ невелика – близько 1, 5 %, але приклад, який вони б подали вартий більшого. Якби об’єдання звершилося, то віряни побачили б, що єдина помісна церква в Україні – це реальність, а не вигадана історія. У подальшому стало б долучення до об’єднання УПЦ МП цілковитою реольністю. Таким чином агресія Росії сходила б нанівець. Однак, в УАПЦ вирішили інакше, чим поставили під загрозу створення потужної православної церкви як духовної складової у формуванні національних цінностей.
І без зайвої конспірології можна стверджувати, що за цим стоять безпосередньо прокремлівські ляльководи, а вищі ієрархи УАПЦ - маріонетки, які ладні на догоду імперії зрадити рідній країні. Саме про зраду національних інтересів заговорили у Київському патріархаті. Історичні (без перебільшень) перемовини та укладення договору були зірвані – лише з однієї сторони.
А що далі? Далі залишається вірити, що настане той час, коли ми, українці, таки об’єднаємося і ніщо нам не стане на заваді. Залишається вірити, що попри все, ми знайдемо віру та довіру одне до одного. В усі часи нам забороняли нашу віру на нашій же землі. І ось нині справедливість може восторжествувати. Але з’являються дрібні (точніше дріб’язкові) перепони на цьому шляху. Я не обмовився – вони і справді дрібні в порівнянні з тим, що ми можемо об’єднатися та стати єдиним цілим в релігії – а це вже хороший знак.
Усі експерти в один голос заявляють, що об’єднання рано чи пізно відбудеться. Адже ми цього прагнемо і до цього йдемо не одне десятиліття. Будемо чесні – об’єднання не принесе вагомих результатів відразу, але те, що воно принесе імпульс та бажання народу консолідуватися – це без сумніву.
Варто вірити, що переговорні процеси на цьому не закінчаться і ми таки дочекаємося великого звершення.
Влад Загадковий