Цю фразу Цицерона я чув давно. Втім, розумієш її у різні періоди по-різному. У дитинстві ти дивишся як твої батьки ставляться до своїх батьків, як бабусі з дідусями говорять про своїх тата і маму, про близьких, родичів. Це все формує нас, формує наше ставлення до своїх дітей.
Пам`ятаю, як у школі ми читали та обговорювали історію про одну сім`ю. Чоловік і жінка годували своїх дітей за столом, а стареньких батьків садили окремо, і давали їм їсти лише з старого посуду, мовляв ті, і так постійно розливали суп та розкидали крихти. Одного разу голова родини прийшов додому і побачив, як його маленький син грався з дерев`яними досками. Коли батько запитав у нього, що він робить, малюк щиро відповів: «Я роблю коритце для вас із мамою. Коли ви будете такі як бабуся і дідусь, я вам його поставлю в кутку - будете там нямати».
Наша впевненість у житті, тверді кроки і життєва позиція, водночас і наша невпевненість, комплекси, слабкість – це все результати будівництва фундаменту. Батько будує, матір подає матеріали. Аналізуєш це все лише тоді, коли сам починаєш виховувати власних дітей. Саме тоді й усвідомлюєш наскільки це важливо.
Я обожнюю своїх батьків, багато їх вчинків я зрозумів лише згодом. Як важливо визнати, що саме вони зробили тебе таким, який ти є. Визнати та сказати “Дякую”.
В реальності всі це розуміють. Завжди, щодня ми говоримо про це, рідше - на днях народженнях, ювілеях… Найгірше, коли говориш це до фотографії на базальтовій плиті…
Робота, проблеми, друзі, заходи, маленькі та великі перемоги… Так ми стаємо дорослими, серйозними і дуже зайнятими. Наші бабусі і дідусі пишаються нами, вони радіють за нас, а ми так рідко навідуємо їх, не так часто як би їм цього хотілось, телефонуємо до них.
«Завтра, післязавтра, сьогодні не встиг, якось наберу, у мене нічого нового…»
.jpg)
Наспрадві все ж так просто! Насправді це ж батьки моїх батьків виховали мені моїх батьків. Саме вони батьком зробили і мене. Дякую.
Закінчу таки розповідь про ту сім`ю, яку мені розповідали в школі. Після відповіді сина, батько навколішки зі сльозами на очах просив пробачення у своїх мами й тата. Відтоді садив їх їсти за стіл і давав їм свій хороший посуд. Утім, чи покращило це його старість, у тій притчі написано не було…
Олександр КУРСИК
