Мене як маму, журналіста та й пересічного громадянина завжди дивують подібні речі. Виходить, ми з вами живемо там, де прикраси стають важливішими за здоров`я. Це я про нові санітрані норми, які прийняло Міноздоров’я для дитячих садків.
Нині у кожному місті є безліч торгових закладів, кав`ярень, розважальних центрів, сучасних медичних закладів. А чи часто нам доводилось бачити там елементарні умови для батьків та дітей: пеленальні столики, стільчики для годування, пандуси, місця для годування немовлят? А про те, що багато сільських шкіл ще й досі не обладнанні внутрішніми туалетами мешканці сіл вже давно втомились говорити. Здалось би, поставте самі. Утім, знову ж таки санітарні норми…..
Невже питання носіння прикрас важливіше за кількість дітей у садочку? Чому замість того, аби щоразу приймати одні і ті ж норми задуматись над тим, як зробити так, аби у садочках вистача ломісць, аби на 30 дітей у групі не було 25 ліжечок....
Я з великою заздрістю вивчаю досвід тих країн, де з повагою відносяться до самого слова «БАТЬКИ». Для прикладу, у Швеції дитячий візочок служить таким собі проїздним квитком у громадському транспорті. Коли хтось із батьків заходить у салон, вони не платять за проїзд. Батьківська мотивація такого вчинку досить проста. Аби їм оплатити проїзд, вони мають відійти від від візочка з дитиною. Це, на їх думку просто неприпустимо.
У свою чергу держава у цьому вбачає повноцінне батьківське піклування, і більше того вважає, що це така собі інвестиція у майбутнє. Адже,батьки, як і годиться виховують не лише власних дітей, а й громадян, а держава зі свого боку піклується про комфорт матусь та татусів.
Таких прикладів безліч. Вся Європа живе заради дітей. Можливо, нам, українцям, це здається кумедним, але в усьому світі до таких концепцій підходять як до стратегічного завдання, розробити і реалізувати яке — пріоритет дорослих усіх рангів і «мастей».У нас виходить все навпаки. Останні законопроекти аж ніяк не працюють на користь батьків. Так званий закон про податок на народження дитини важко б`є по кишенях мам та роботавців, у яких працюють вагітні. Таким чином жінки, що збираються народжувати, будуть недоотримувати більше третини грошей, що виділяються їм на допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами.
Як на мене, у країні, де й так де гостро стоїть проблема демографічної кризи, податок ставить жирну крапку на бажанні народжувати. Безперечно, народжувати будемо, але не більше однієї дитини. Відтак, теза про те, що українки аби зберегти національну демографію просто зобов`язанні народжувати не менше трьох діток швидше за все залишиться лише тезою. У нашій країні, де кожний другий дитячий майданчик нагадує зруйновану фортецю,а нові будуються лише перед виборами, впровадження дійових механізмів із захисту прав дітей може стати найкращою інвестицією в дитинство.
Кожне місто, як і країна в цілому, витрачає певну суму коштів на дітей, інша річ, що ніхто не стежить за їхнім використанням. Наприклад, якусь суму з бюджету віддали в медицину на дітей, а там за ці гроші взяли та купили дорогий рентгенівський апарат для дорослих, а про сповивальні столики для новонароджених «забули».
До чого веду. Приймаючи подібні законопроекти, у тому числі і вищезгадані санітарні норми для дитячих садків там, зверху навряд чи задумуються про елементарні речі, які могли б зробити життя українських батьків значно комфортнішим. Ну невже, так важливо скільки прикрас носить вихователь дитячого садочку, і невже це більш важливий аспект, ніж створення умов направлених на покращення життя найменших мешканців країни, і тих, хто їх виховує.
Оксана КРАВЕЦЬ
