Під час цьогорічного візиту в США мені вдалося дізнатися про бачення безпекової ситуації в Україні одним із фахівців, який володіє інформацією в сфері безпеки.
Під час цьогорічного візиту в США мені вдалося дізнатися про бачення безпекової ситуації в Україні одним із фахівців, який володіє інформацією в сфері безпеки. Та, перш ніж розповісти про можливість чи неможливість введення військ НАТО (США чи інших країн) на територію України для захисту її суверенітету і цілісності, звернуся трохи в історію.
05 грудня 1994 року Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підписали Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (посилання:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/998_158 ).
Підписанням вказаного документу країни-підписанти підтвердили перед Україною свої зобов’язання:
- поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України;
- утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України…;
- утримуватися від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-які переваги…
Підписання вказаного меморандуму відбулося в зв’язку із відмовою Україною від ядерного арсеналу, що я вважаю найбільшим стратегічним прорахунком керівників української держави, якого вони припустилися в 90-х роках минулого століття. Те, що це була величезна помилка показав і час.
Так, події останніх місяців, пов’язані з окупацією Криму та фактичним початком “газової війни” (підвищенням цін на газ), вказують, що керівництво Російської Федерації грубо порушує підписаний Меморандум – використовує силу проти територіальної цілісності і політичної незалежності України, чинить економічний тиск, спрямований на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету. І захисту в цій ситуації Україні не має від кого чекати, крім як від своїх громадян. В цій ситуації, не дивлячись на серйозну політичну та імовірну економічну підтримку країн сталої демократії, в т.ч. США, територіальну цілісність та суверенітет України можемо врятувати лише ми самі власними силами, бо під гусениці російських танків вояки із США та європейських країн разом з українськими не ляжуть, як і не лежатимуть поруч з ними в окопах.
Зокрема, мені нещодавно вдалося поспілкуватися із колишнім Надзвичайним і Повноважним послом США в Україні Стівеном К. Пайфером (посилання на біографію: http://uk.wikipedia.org/wiki/Стівен_Карл_Пайфер ). У період підписання вищезгаданого меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї Стівен Пайфер працював директор управління України, Росії та Євразії в Раді національної безпеки США. Наразі він працює в аналітичному центрі. Під час візиту в м. Вашингтон 20 березня цього року в бібліотеці Конгресу США я задав питання Стівену Пайферу: Чи може розраховувати український народ на введення військ НАТО або миротворчого контингенту ООН в Крим? Спілкування показало, що він добре володіє інформацією в питаннях безпеки та взаємовідносин України й Росії, розуміє й нинішю ситуацію. На моє ж питання він сказав: “Ні, це важко уявити. Захід не буде воювати з Росією за Крим”. А далі він додав, що Україна може розраховувати лише на матеріально-технічну, а не на пряму військову допомогу.
Так що, шановні читачі, подальші висновки про те, хто поляже на полях битви, якщо буде війна з Росією, робіть самі. Зі свого боку можу лише додати, що Україні потрібна зброя, здатна стримувати будь-який агресорів. І це не лише зброя в класичному її розумінні, а це ще й головна зброя – патріотизм і небажання самих людей бути “під Росією” чи під будь-якою іншою країною. Оскільки лише патріоти, не задумуючись, можуть і душу й тіло покласти за Україну.
Підготовка цієї статті стала можлива завдяки візиту до США, котрий відбувся у рамках програми “Відкритий світ” (Open World).
Микола Глотов
