.jpg)
Історія піхотинця з позивним «Дядя Вася» — це історія тих, хто став опорою для молодших, навіть не встигаючи цього усвідомити.
«Ще до мобілізації пішов добровольцем у ДФТГ. Там і приклеїлось: «Дядя Вася, Дядя Вася»... Старший за віком, трохи досвіду — от і тягнулися хлопці за порадою. А я й не відмовляв».
Пройшов Куп’янський напрямок. Зараз — стрілець, ВО командира відділення. На «нулі» виконує бойові завдання. Каже, найважче — не холод, не фізична втома, а втрати.
«Коли втрачаєш побратимів — це боляче. Це і є найстрашніше у війні».
Та попри біль, він залишається тим, до кого звертаються. Порадити. Підказати. Підтримати.
«Ми в відділенні — як брати. Перед виходом обов’язково перевіряємо все: зброю, амуніцію, обговорюємо ситуацію. Але найважливіше — це слово. Підтримати. Просто бути поряд».
На «Дядю Васю» чекають дружина й двоє синів. Бачаться рідко. Найбільше тішить хоча б коротке повідомлення: «У нас усе добре, тату».
Чи розуміють діти, що таке війна? Так, розуміють. Чи знає син «Дяді Васі», де його тато? Так, знає.
«У мого молодшого сина був День народження. І він сказав мамі: «Мамо, я не хочу святкувати, поки тато на війні. Почну святкувати тільки тоді, коли тато повернеться живий і здоровий. І в Україні буде мир».
104 бригада тероборони ЗСУ "Горинь", Регіональне управління Сил територіальної оборони "Захід"
