Щороку журналістська спільнота по всій Україні згадує свого колегу, та що там колегу – брата по думці, Георгія Гонгадзе, який заради своєї місії пожертвував найдорожчим, що у нього було – життям.
Щороку журналістська спільнота по всій Україні згадує свого колегу, та що там колегу – брата по думці, Георгія Гонгадзе, який заради своєї місії пожертвував найдорожчим, що у нього було – життям.
Журналісти – це найзгуртованіший, найсолідарніший колектив, який тільки може існувати (не в образу, людям інших професій). Тому кожен представник цієї доблесної професії має за честь і за обов’язок вшанувати цього героїчного хлопця, який пішов супроти системи.
Крім того ми повинні пам’ятати про цей жахливий злочин, аби надалі таких трагедій не відбувалося, аби наше суспільство росло демократичним, гуманним, толерантним та мирним.
Кожен з нас, так чи інакше стикається, стикався або ж буде стикатися із загрозою. Саме журналісти, як би їх там не називали, доносять до людей інформацію, яка б досі для суспільства залишались закритою. Саме журналісти є провідником між «сильними світу цього» та «простими смертними». Вони – зв’язна ланка. Без журналістів повноцінно не може існувати жоден народ, яким би просунутим та сучасним він не здавався. Без журналістів не може існувати весь наш глобалізований світ, ба навіть, не побоюсь заявити, що жодна людина на планеті. Ми чомусь постійно ганимо «журналюг», проте не задумуємось – а чи проживемо ми без них? Уявіть хоча б один день без новин в інтернеті, на телебаченні, по радіо чи в газетах. Цей інформаційний голод паралізував би світ, економічні втрати вираховувались би трильйонами і трильйонами доларів.
Пам’ятай, шановний читач – ми повсякчас працюємо для тебе, щоб тобі надходила «найсмачніша та найякісніша порція новин».
Так намагався це робити і Гія Гонгадзе. Він трудився задля своїх співвітчизників, хотів донести до них правду. І варто сказати, що робив усе вірно.
Мої колеги такої ж думки. Учора вже традиційно біля пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченко, рівненські журналісти віддали шанобу Георгію. До слова, долучитись до вечора пам’яті Гонгадзе прийшли також активісти, музиканти та містяни. Учасники заходу згадали великого журналіста, хвилиною мовчання, а потім виклали на тротуарі свічками ім’я «Гія».
Однак, людей –і це прикро констатувати – було досить мало.
Журналісту в Україні, в порівнянні з розвинутими країнами Європи, живеться вкрай погано. Так, за даними рейтингу Freedom House за індексом свободи преси, наша держава в 2013 році опустилася на ганебне 131-е місце, потрапивши до когорти «часткового вільних країн». І це серед 195 країн світу.
Наталія Лігачова, шеф-редактор інтернет-видання «Телекритика» заявила: «Наступ на свободу слова в Україні знову набирає кримінальних рис. Жорстка відсіч «беспределу» - от що має зараз об’єднати журналістів та громадян у боротьбі за власні права». З цими совами важко не погодитись.
Тим не менш, у так званій «справі Гонгадзе», є ще дуже багато нез’ясованостей. Пукача, звісно, покарано, але він лише виконавець. Хто ж головний замовник – питання залишається відкритим. Тому це ще одна вагома причина, чому ми повинні кожного року згадувати цю трагедію української журналістики. Незмінним залишається той факт, що замовники мають бути знайдені та покарані.
Денис ГРИЩУК
Фото автора
