Вчора, вряди годи, подивилась художню стрічку, хоча ну не люблю я фільмів жодних і ніяких. Чесно. Нема в мене на це ні часу ні бажання. Марна трата часу. Серіал «Кухня» цікавий мені тільки музичним рядом і підбором акторів. І тим, що жоден з задіяних поки ще не гавкнув в бік Україні.
Повнометражна «Кухня в Парижі» цілком відповідала моїм очікуванням – такі ж цікаві саундтреки, інколи навіть смішні жарти, трохи надуманий сюжет. Так собі. Ну, коротше, можна час із більшою користю провести. Але кінокритик з мене так собі, не зважайте.
Що мене вразило, так це вплетений в канву сюжету світлий, майже кожному росіянину, образ Хуйла ( я не Дещиця, мені можна називати речі своїми іменами). От випливає такий собі Цар-батюшка, який цитую «бдит за всю державу», поки матушка-Росія спить. Такий собі альфа-самець, перед яким не встояла Президент Францї і підписала контракт. Такий собі всемогутній і непереможний. Я навіть не можу підібрати українських слів для опису, їх мабуть нема. Тут вам і: «расшаркивание» і «лебезение» і « восхваление до небес». В кінці – «Сделайте им хорошо». Ресторану тобто. І все. Можна більше нічого цьому ресторану не робити. Плєшивий Царьок наказав рабам «сделать хорошо». Кінець фільму. Всі щасливі.
Ми дивились кіно з чоловіком, і обом одночасно спало на думку, що така, навіть комічна кіношна ситуація в принципі неможлива в Україні. Не той менталітет. Я далека від ідеалізації українців. Маємо і ми з чим працювати, ніде правди діти. Але ще не народився ще той гетьман, якого б безжально і жорстоко не критикували і не висміювали українці. Хоч би нашим президентом став Папа Римський – на нього знайдеться тисяча критиканів і порадників, які звинуватять у всіх смертних гріхах.
Янукович був нам не страшний,а радше смішний. І не дарма на Січі була хороша традиція. Коли новобраного гетьмана, хай символічно, але лупили всі по черзі козаки батогом. Щоб носа не задирав і пам»ятав звідки він вийшов і куди може повернутись. Демократія, ні? Ви можете собі таке уявити в північній державі? Не дарма Україна – Батьківщина першої в Європі Конституції. Ми постимо в соцмережах фото мера Лондона на велосипеді, мера Нью-Йорку в метро і прем»єр-міністра України в черзі фаст-фуду і нам це, страх, як подобається. В той час, коли рядовий ватнік-росіянин із задоволенням помістить свого Валодьку на троні і з кулаками – «Рассєя!» , йпт, впєрьод за вождьом! Покажи цим Гейропам і Піндосїї кузькіну мать!
Ми - різні, і це проявляється в малих і великих деталях навіть в другорядній кулінарно-гумористичній стрічці Але якщо росіяни привласнили наш борщ і вареники, це ще не значить що в нас одна Кухня.
А фільм – будете мати час - подивіться. Хоча б щоб переконатись, що я таки права.
Оксана ЮРЧЕНКО
