Роки, зустрічі, дороги… Звичні і нові картини буденності… Ідеї, вмуровані у фундамент життя. Досягнення - сходами вгору. І, нарешті, впевнене усвідомлення: я – творець власного простору – закриваю двері свого затишного помешкання, сідаю за кермо і знову: «роки, зустрічі, дороги…».
А пам’ятаєш друга, того, що в простеньких штанцях на чорно-білому фото. Того, що чекав у дворі з м’ячем. Того, з ким обов’язково у космос, от тільки ще трохи потренуватися, підрости. Ми – щасливчики, бо залишаючись наодинці з собою, розібравши купу важливих думок, маємо розкіш кольорових спогадів світлих часів дитинства. І не те, щоб я не мріяла тоді про ляльку - саме ту, найкращу, з довгим волоссям, що на вітрині у ЦУМі. А ти – про велосипед: зелена рама, блискучі шпиці і дзвінок на кермі! Але наші мрії, здається, не були нав’язливим бажанням бездумного володіння предметом і життя не зупинялося в очікуванні покупки.
.jpg)
Дозвольте здогадатися: якщо вашому малюкові від 5 до 15 років, він точно мріє про сенсорний телефон, планшет чи дорогий годинник – це якщо всього цього він ще немає. Якщо ж ви все це вже йому подарували, він не знає, про що мріяти… Не вірите? Запитайте сьогодні.
Мрії – величезна рушійна сила. Мрії – окраса буденності. Бажання мріяти, виявляється, треба виховувати. Мрії народжуються у казках. Нашим мудрим бабусям не потрібні були поради провідних спеціалістів, лікарів чи психологів, щоб розказати малечі казку на ніч. То чому ж сучасним мамам потрібно спеціально рекомендувати такий, здається, природний спосіб спілкування зі своєю кровинкою?
Мрії народжуються у весняних струмочках, у кольорових калюжах, у власноруч змайстрованих з гілля та картону будиночках. У кучерявій голові маленького «мисливця», що вийшов на полювання зі справжнісіньким дерев’яним, зробленим татом, луком і стрілами. У першому салаті з трави і квітів, яким я пригощала синьооку ляльку… Дозвольте вашим дітям мріяти. Замініть чергове «китайське щастя» на справжнє. І не хвилюйтеся: ринкові відносини і практичні уроки існування свого часу обов’язково увійдуть у їхнє життя. От тільки згадки про дитинство у кожного будуть різні…
Валентина ГУДИЧ
